Нічний молочник. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ травах і ягодах. І пити приємніше, і для організму наче корисніше.

      Він знехотя піднявся з дивану й налив собі келишок самогонки на кропиві. Випив душком. Отут і рибний запах виявився доречним – не закусив, то хоч занюхав!

      Знову приліг і миттєво заснув, мовби змучене тіло тільки й чекало снодійних ста грамів.

      Кіт, нажершись риб’ячих тельбухів, подався назад до кімнати, де спав господар і де було тепло й душно. Але зачинені двері його не пустили. Довелося йому лишитися на кухні й спостерігати з-під ребристої чавунної батареї за своєю господинею. Та, засунувши рибу до духовки, взялася за свинячі ратички. На конфорці стояла велетенська каструля. «Буде холодець», – здогадався сірий кіт.

      Тим часом у двері знадвору хтось постукав, і господиня, полишивши гострий ніж на стільниці, вийшла в коридор.

      – Ми з аеропорту, – пояснив один з чоловіків, що стояли на порозі. – Діма потрібен.

      – Та спить він після зміни, – спробувала Валя відстояти чоловікове право на відпочинок.

      – Це важливо дуже, – наполіг другий чолов’яга. – Ми його на п’ять хвилин. Одну справу обговорити, і все.

      До будинку Валя їх не впустила. Лишила стояти на порозі. Сама зайшла до кімнати й потермосила чоловіка.

      – До тебе з роботи прийшли, з аеропорту. Там, на порозі. Вийдеш?!

      Діма тяжко зітхнув і спустив ноги з канапи. «Хто ще такі?» – запитав дружину, чудово розуміючи, що вона нікого з його співробітників знати не може. По-перше, тому, що ні з ким з роботи він не товаришував, а по-друге, сама Валя жодного разу ні в Борисполі, ні на будь-якому іншому летовищі не бувала.

      Вийшовши на поріг, він сонним поглядом витріщився на візитерів і відразу їх упізнав – то були вантажники Борис і Женя з багажного відділення. Ті самі, що вламали його «не помітити» чорну пластикову валізку, яка викликала таку цікавість у його вівчарки Шаміля.

      – Ми привезли! – Борис кивнув у бік коричневого «Фольксвагена-Пасата», що стояв за парканом.

      – Подивилися б самі, – втомлено видихнув Діма.

      – Ні, – заперечливо крутнув головою Борис. – Ми без тебе відчиняти не будемо. Все має бути по-чесному. Разом відчинили, разом поділили й забули про все. Зрозуміло?

      Діма кивнув.

      – Давай у твоєму гаражі, – запропонував Женя.

      Діма позіхнув і повернувся у коридор по ключ від гаража. Знову вийшов на поріг.

      – Сюди, тут переноска є! – гукнув їм Діма, зайшовши до гаража першим і ставши між задньою стіною і своїм стареньким БМВ.

      Увімкнув лампу.

      Вантажники обережно опустили валізу на бетонну підлогу. На ручці все ще баламкалась багажна бірка з кодом аеропорту призначення – Відень.

      – Стамеска є? – поцікавився в господаря вусань Борис.

      – Зараз глянемо! – Діма відійшов у куток, де стояла дерев’яна скринька з інструментами.

      Вийняв стамеску й молоток.

СКАЧАТЬ