Помститися iмператору. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знов запаморочилось у голові. І ладен був би утекти звідси, та не міг – бо не тямив себе від розчарування й несамовитої люті.

      А коли оговтався, Степан та Гелена займалися тим, чим зазвичай займаються всі закохані від початку світу, – будували надхмарні палаци на майбутнє. Точніше, змальовував прекрасні й майже зовсім нездійсненні перспективи Степан, Гелена ж слухала його мовчки та вже покірно, не заперечуючи жодним словом. Закінчивши фантазувати щодо віддалених часів, у яких Степан бачив себе мало не гетьманом всієї Украйни, юнак перейшов до більш наближених і реальних перспектив. Зокрема, добрався й до майбутнього весілля.

      І тут нещасний Іван почув своє ім'я… Знов прислухався уважно…

      – Іван? Так, звісно – і його позвемо на весілля, аякже!

      – Здається мені, Степаночку, він також закоханий у мене, – цілковито серйозно мовила Гелена. Івана аж пересмикнуло: знала б дівчина, що він усе це чує, кожне її слово!..

      – У тебе всі закохані, моє серденько, – відповів на те Степан і міцно пригорнув до грудей дівчину, – бо в тебе неможливо не бути закоханим.

      – Вважаєш, я така гарна?..

      – Авжеж!

      – Ну, то диви, не забудь цього ніколи!

      – Ніколи не забуду, рибонько! Ніколи, серденько моє…

      – Знов ти за своє! Ой, Степане, Степане!..

      – Так!

      – І весь світ біля моїх ніг, кинутий туди тобою?!

      – Так!..

      – Весь світ?! Весь-весь?..

      – Присягаюся!!!

      – Але ж уяви, що разом із кинутим до моїх ніг світом там опиниться і серце твого товариша…

      – І навіть серце ладен вирвати з його грудей та й кинути до ніжок твоїх струнких!

      Бідолашний Іван весь помертвів. Навіть серце його, про яке так недбало базікали нерозважливі закохані, завмерло у грудях.

      – Ой, Степане! Добре, що Іванко твоїх речей не чує, – бо не сподобались би йому слова твої! Він незлий, сумирний… особливо у моїй присутності…

      Гелена всміхнулась безтурботно, а Іван мало не помер на місці від посмішки тієї дівочої, яка здалась йому гіршою за розпечений жар, щойно витягнутий з вогнища.

      – Та якби почув таке Іванко – ой, мабуть, і розсердився б, і накоїв би біди!

      Схований за деревами хлопець знов недобре посміхнувся: недарма ж бо Гелена побоюється, як би він цих слів зрадницьких не почув! От і маєш товариша вірного: до дівочих ніжок чуже серце ладен кинути! Серце товариша.

      Колишнього товариша тобто…

      А він кине – негідник!!!

      Бо Іван і сам би ладен був кинути власне серце до струнких ніжок Гелени. Але ж їй то непотрібно – бо вистачить з неї серця Степанового, яке вже лежить і б'ється там, немов викинута на берег риба…

      А з серцем заразом – увесь білий світ…

      Та Степан розійшовся не на жарт, намагаючись довести дівчині незмірність глибини свого почуття:

      – Я захищу тебе від будь-якої небезпеки, люба моя Геленонько! Відведу біду, вір мені! Захищу СКАЧАТЬ