Помститися iмператору. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

      Іще ближче підкрався Іван (але з-за тіні дерев, що росли довкола самого тину, про всяк випадок не вийшов) – і закляк від несподіванки!

      Бо прогулювалась Гелена по садочку справді не одна.

      А під руку з молодим статним парубком.

      І не просто з якимось незнайомцем, а…

      Так!!! Гуляла Гелена з товаришем його – зі Степаном Раковичем!

      В очах у Івана запаморочилося, потемніло так, немовби на літню ясну місячну нічку хтось вилив гігантський, повний чорнил каламар. Дивно було, як парубок устояв на ногах, як не впав і не видав своєї присутності зайвим шумом.

      Але таки встояв, задерев'янівши.

      А отямившись, прислухався уважно до дівочого щебетання.

      І от що почув:

      – Коханий мій Степане! Скільки ж ото мені ще чекати лишилося? Коли ж ми нарешті одружимось?..

      Просто помертвіло серце Іванове від дівочих слів! Он як далеко, виявляється, в них справи просунулись!.. Отже, вони давно вже освідчились одне одному в коханні і тепер тільки про весілля й домовляються…

      Господи, Боже всесильний! Навіщо, ну навіщо створив Ти світ таким паскудним, навіщо допустив таку несправедливість, як нерозділене кохання?! Краще одразу ж утопитися у казані з киплячою смолою та сіркою, живцем згоріти у пекучому пекельному вогні, захлинутись у вирі посеред річки, ніж цю муку терпіти!..

      Втім, тепер Іван почувався саме так, ніби вогонь уже обійняв його від п'ят до самої маківки, ніби легені вже розривали зливи крижаної води, а серце його немовби шкворчало на пекучій сковороді, смолою гарячою полите, сіркою приправлене…

      Серце, серце! Тільки-но ти тріпотіло у грудях полоненою пташкою, а тепер німієш від несамовитої люті й образи! Серце, серденько! Ну, будь ласка, не розірвися на тисячу шматків від туги й болю! Кріпися, серце, кріпися, бо тепер не вмирати від щастя – тепер жити потрібно!..

      Жити?! Боже ж Ти мій: навіщо?!

      Адже його зрадили! А зрада лягає на серце незносним тягарем!

      Зрадила дівчина – бо замість надії на вічне щастя гарбуза піднесла! Причому не на людях піднесла, а тишком-нишком підсунула, з легесенькою посмішкою ніжкою своєю стрункою підступно підштовхнула… Так, саме так: видовбаного гарбуза, сповненого всередині отрути і гною…

      Зрадив товариш, який спочатку прикидався справжнім другом, – бо з-під носа підло вкрав серце коханої дівчини! Тепер він пригорне красуню Гелену до грудей, поцілує у коралові вуста – він, сотників син Степан…

      Панянка пригорнеться до панича, панич до панянки – і що їм якийсь безрідний сирота!..

      Ні, колишній товариш його Степан Ракович – зовсім він ніякий не панич! Син плішивої безпородної суки, сволота і паскуда, якого голими руками придушити мало, – от хто він такий!!!

      Смерть йому, смерть клятому байстрюкові!!!

      Ось зараз витягти б шаблюку – і!..

      Похитнувся Іван, немовби у груди, у самісіньке його серце і справді СКАЧАТЬ