Помститися iмператору. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

      – На це Христос відповів дуже просто: «Так, знаю».

      Почувши це, Пауль не зміг утримати нерозбірливого придушеного вигуку. Великий же Магістр завершив розповідь словами:

      – Після тривалої мовчанки осягнувши сказане Самим Христом, я перелякано запитав: «О Великий Вчителю, невже, знаючи все наперед, Ти не попередиш спрямованого проти Тебе злочину?» І знаєш, що Христос відповів мені на це?

      – Ні-і-і… – юнак затамував подих.

      – Ісус спокійно мовив: «У твоєму запитанні міститься й відповідь. Ти відповів сам собі, не Я: отже, після цього матимеш бодай якесь уявлення про глибину любові Сина Божого і до всіх без винятку Своїх учнів, і до решти людей. Бо у Моїх очах навіть твоє серце анітрохи не чистіше й не відданіше Мені, ніж серце апостола-зрадника…»

      – Так і сказав?!

      – Саме так, хробачок!

      – Але ж тоді виходить… – Пауль нерішуче замовк.

      – Що?.. Нумо сміливіше! – підбадьорив юнака Великий Магістр.

      – Отже, нічиє серце не є чистим?

      – Нічиє.

      – І навіть… серце Вашої милості?..

      – Навіть моє, – з легкою посмішкою підтвердив граф.

      Пауль здригнувся.

      – Отже, Ваша милість колись і когось… – він знов замовк.

      – Ну-ну, кажи!

      – Зраджували?..

      На декілька хвилин у кімнаті зависла крижана тиша, така ж огидно-липка й холодна, як нічний морок за вікном. Потім Великий Магістр спокійно підтвердив:

      – Ніхто з нас не без гріха. Так, юний мій хробачок, я зраджував…

      Визнання було зроблене відсторонено-буденним тоном, який жодним чином не личив Великому Магістру. На одну-єдину мить Пауль уявив, якою ж глибокою має бути прірва, що поглинула всі душевні пориви його співбесідника, жахнувся й тільки скрикнув:

      – О Ваша милосте!..

      – Втім, мене також зраджували, – так само буденно повторив мудрий граф. – Зрада – це чума, окаянна віспа. На неї хворіють усі люди без винятку. В усі часи. Звісно, крім Сина Божого Ісуса Христа…

      Літо 1707 року від Р. X ., Прилуки

      Яка чудова літня ніч! Не задушливо-розжарена, а лагідна-лагідна, не огидно-холодна, а тепла-тепла, не темна, а наскрізь просякнута місячним сяйвом! Як щедро розсипані у небі діаманти зірок, як гордовито пливе серед прекрасних самоцвітних розсипів срібний човник місяця!

      Іще ближче підкрався Іван (але з-за тіні дерев, що росли довкола самого тину, про всяк випадок не вийшов) – і закляк від несподіванки!

      А серце – чом воно так калатає у грудах, немовби впіймана та зачинена у клітку пташка?! Вгамуйся, серденько, заспокойся! Пташка билась об клітку, билась, доки до смерті не вбилась – навіщо ж молодому козакові вмирати, так і не звідавши земного щастя?! Заспокойся ж, серденько, не підведи завчасно, СКАЧАТЬ