Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кінці додайте: «А через те давайте хліб і коні для Червоної Армії!»

      Писалася передова про міжнародне становище, про культосвітню на селі роботу, все’дно кінець додавався обов’язково:

      «А через те давайте хліб і коні для Червоної Армії».

      – Та якось воно тут вроді…

      – Нічого, нічого! Добра якась душа прочитає та, дивись, іще раз вивезе хліба на продпункт! Друковане слово – воно своє робить!

      Був і такий редактор.

      – Товаришу редакторе! Коли буде передова?

      – А газета хіба виходить? – запитує редактор.

      – Не виходить, бо нема передової!

      – А раз не виходить, так навіщо ж передова?

      За дванадцять років безперервної технічної роботи в апараті редакційному було всього!

      Проте з яким захопленням згадуються ці роки!

      Стінних газет тоді в наших редакціях не було.

      От я взяв та й написав усмішку «для внутрішнього вжитку» про справи редакційні. Про всілякі такі курйозні, більш-менш типові явища в редакційній нашій роботі, про чудернацькі вчинки різних редакційних співробітників-диваків (а де ж їх, скажіть, нема?!).

      Сміху було, хоч лопатами вигортай!

      Але це мене і згубило!

      Уже редактори почали:

      – Ви вмієте, та не хочете!

      – От на таку тему треба фейлетона! Розумієте, треба!

      – Та не вийде в мене!

      – А ви спробуйте! Про редакційні справи ж вийшло! Напишіть!

      Почав писати.

      Іноді виходило, іноді не виходило…

      Згодом почало частіше «виходити», ніж «не виходити».

      Почалося частіше братися за Гоголя, за Щедріна і за Чехова…

      Читав, думав: «Чому смішно? Звідки сміх?»

      Діставав словники, збірник приказок… і т. д., і т. ін.

      І прислухався. Прислухався і в трамваях, і на базарах, і по ярмарках, і по поїздах, – чому сміються, чого так весело?.. І записував.

      Чому я про все це пишу?

      Ми ж з вами бесідуємо про те, як я починав свою роботу в українській сатирико-гумористичній літературі. Я не можу вам сказати, чи всі так починають і чи взагалі так слід починати.

      Я не маю сумніву в тому, що тепер, коли ми маємо інститути літератури, інститути та факультети журналістики, нашій молоді буде значно легше починати, ніж було нам.

      Те, до чого доводилося доходити навпомацки, не маючи й отакусінького під собою теоретичного ґрунту, те для наших молодих товаришів буде висвітлене у вишах.

      Буде основа, на якій уже вишиватимуться візерунки.

      А ми – самі снували, самі й вишивали.

      4

      – Розмови розмовами, а як же все-таки пишуться фейлетони? Як?

      А давайте я вас запитаю:

      – Чому один письменник пише романи, другий – вірші, третій – драми, комедії і т. д., і т. ін.?

      Є, розуміється, письменники, що можуть і те, й те, й те, а втім, один із жанрів у нього виходить краще, ніж інший.

      Пише, СКАЧАТЬ