Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

      А газетярська моя робота як почалася, так і досі не припиняється.

      І, як по секрету вам сказати, і досі я вважаю себе «в общем и целом» за газетяра.

      Працюю, значить, я собі в редакції та й працюю. Перекладаю собі та й перекладаю.

      Вдачі я змалку був не сказать, щоб дуже сумної, а зовсім навпаки, по молодості сміялося весело та розложисто.

      Одного разу, перекладаючи закордонні телеграми, натрапив я на якийсь курйозний факт із закордонного життя. Забув уже я, який саме. Телеграмку я переклав, а потім сам собі подумав, а чому мені не поглузувати з цього факту. Взяв я та й написав щось таке на кшталт фейлетона, чи усмішки, чи гуморески.

      До речі, мені і тоді, і тепер не дуже до вподоби французьке слово «фейлетон». Пишу я це слово через те, що так заведено по газетах та по журналах, а я сам для своїх речей вигадав назву – «усмішка», і це слово я люблю куди більше, ніж слово «фейлетон»…

      Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону».

      …Так написав, ото, значить, я усмішку про закордонний факт, приклав до перекладу телеграми і поклав на стіл Оксані X. Сиджу й поглядаю на Оксану. А працювали всі ми, і начальство (зав. відділом), і підлеглі, в одній кімнаті. Прочитала Оксана переклад, читає усмішку. Починає реготатися. Схопилася і, регочучи, кудись побігла. Прибігає і показує мені редакторову резолюцію: «Надрукувати в завтрашньому номері газети»…

      «Бий тебе нечиста сила!» – думаю собі. А сам, розуміється ж, радий! Ще б пак!

      – А як підпишемо фейлетона? – питає Оксана.

      Я беру в неї свій «твір» і підписую: «Оксана».

      Таким робом перший мій фейлетон (коли можна його так назвати), надрукований у «Вістях», з’явився за підписом «Оксана».

      Чому?

      З цього видно, що серйозної ваги цьому фактові я не надавав і бути фейлетоністом чи взагалі письменником не гадав.

      Праця в газеті мені полюбилася, кидати її я не збирався, а думав: хіба мало є працівників у газеті, – і не письменників, і не фейлетоністів, а прекрасних журналістів, без яких газета не може існувати?

      «Працюватиму, – думав я собі, – а там видно буде, на що воно закандзюбиться…»

      Працював я, треба вам сказати, залюбки, працював із захватом.

      Зранку в редакцію приходив, вискакував на годинку на обід, і перед світом другого дня приходив додому.

      Життя минало в редакції.

      Був я і за перекладача, і за редактора мови, і за зав. відділами, і за секретаря редакції, і за редактора журналу «Червоний перець», і за редактора літдодатків.

      Не одночасово, розуміється.

      А то одночасово у «Вістях» я був за редактора мови й за фейлетоніста, а в «Селянській правді» за відповідального секретаря.

      Попрацювалося, – нема де правди діти!

      Разом із «Вістями» видавалася і газета «Селянська правда», яка перші часи шкутильгала, бо часто мінялися редактори.

      Я в «Селянській правді» працював за секретаря.

      Сидиш, СКАЧАТЬ