Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

      – Ну, на хуторі спитаєте кривого Степана, – він знає, де вовки. Той усе на світі знає. Давній охотник, тільки правов не вибрав.

      – Чи не в Перещепиному це лісі? – кидає Кіндрат Калистратович.

      – Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм більше бути, як не в Перещепиному… І лісу чимало, і самі ж вам ярки та балки. Тільки в Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?

      – Закурюйте?

      – Так почекайте, – устряв знову Кіндрат Калистратович. – Як у Перещепиному, так чого ж нам тоді до Вербового хутора їхати? Перещепине – воно ж біля Розлогого хутора, а Вербовий – так він же біля Кучерявої балки… То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?

      – Мо’й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звір! Правильно! Тільки в Кучерявій! Густа балка і чималенька балка. Ох, і вовка там! Як завиють, – волосся дротом!

      – Так тоді давайте до Вербового вдаримося! Це – в Кучерявій!

      – Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаєте кривого Степана, – його всі там знають. Той вам і розкаже, й покаже. Він усе знає, бо охотник давній, от тільки що оце тепер правов не вибрав.

      – Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибі, що сказали!

      – Щасливої! Підсипте ще махорочки! Запашна махорка!

      – Закурюйте!

      – Спасибі. Так, як ярок переїдете, беріть зразу понад ярком, і аж до самого Вербового. Три ж овечки й телиця, – государству ж збитки які. Ніззя, треба винищити. Бувайте здорові!

      II

      Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нікуди не звертаючи, прямісінько у Вербовий хутір.

      – Тррр! Драстуйте, бабусю!

      – Драстуйте!

      – Де тут, скажіть будь ласка, кривий Степан живе?

      – Кривий Степан?

      – Еге! Охотник!

      – Так він же тепер не охотник: він без правов! А живе він… Одна… Друга… Третя… Четверта… П’ята… Шоста… Сьома… за четвертою хатою повернете в уличку. Тією вуличкою у самісінький двір так і в’їдете.

      – Спасибі, бабусю!

      – Тільки сьогодні неділя, мабуть, його вдома нема, на охоту пішов.

      – Та то вже як там буде!

      За четвертою хатою вулички нема. Стали.

      Бабуся кричить:

      – Та куди ж ви? Вже проїхали!

      – Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!

      – Дивись, а я думала – четверта. Недобачаю вже я. Не тільки вулиці, а вже й нитки в голку не вштрикну.

      Завернули у вуличку і прямісінько в двір.

      – Драстуйте, Степане! як вас?..

      – Іванович…

      – Степане Івановичу! Це ви охотник?

      – Охотник то я, конешно, охотник, так тільки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер…

      – Вовки, кажуть, одолівають тут вас?

      – Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити СКАЧАТЬ