Арахнофобія. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

      Розділ 5

      Ноги ще несли його сходами, а думка, працюючи у звичному режимі, вже підказувала, чим потрібно зайнятись насамперед. І, звичайно, таким заняттям було відвідання місця пригоди, у даному разі – місця виявлення тіл Сердюка і Мостового. Поміркувавши, Ярослав повернувся до Федька.

      – Сьогодні тебе більше не буду затримувати.

      – Але…

      – Федьку, справді буде краще, коли я залишуся сам. Ти цим часом спробуй пошукати щось про наших нових знайомих в Інтернеті. «Однокласники» і таке інше. Будь-яка інформація. Розумієш мене?

      – Добре, – при згадці про Інтернет Федько погодився без сперечань зі всім сказаним. – Ти як без авто?

      – Нормально. Ти ж знаєш.

      Федько дійсно добре знав, що Ярослав, перебуваючи в місті, завжди віддавав перевагу пересуванню на власних двох і користувався транспортом, лише коли відстань, яку потрібно було подолати, була вже надто великою або часу на її подолання було обмаль. Тому сказав лише:

      – Ну, щасти тобі.

      – Щастить тому, хто сам відшукує своє щастя. Я зателефоную.

      Ярослав швидко йшов вулицями Львова. Минав юрби перехожих, підморгував зустрічним одиноким дівчатам, роздивлявся старовинні фасади, подекуди дбайливо відреставровані, немов усміхнені, незважаючи на товщу десятиліть, котрі подолали, а подекуди похмурі, з потрісканою штукатуркою і землисто-сивими ліпними амурчиками на карнизах. Проходив повз скляні вітрини крамниць і бутиків. За чим, власне, мандрує він на Личаківку? Що хоче знайти там? Хіба клапоть вигорілої землі. Те, що залишилося від авто тепер, звичайно, на штрафному майданчику. Тіла в морзі. Проте Ярослав не дарма багато років віддав оперативній роботі, щоб не розуміти: місце злочину – це саме та відправна точка, з якої завжди слід починати розслідування. А те, що там наспіх попрацював міліцейський експерт, аж ніяк не могло примусити Ярослава Савицького дозволити собі проігнорувати відвідування того самого місця. Дрібниць у справі вбивства двох осіб бути не може. Їх просто не буває.

      Описане Галкіним місце злочину Ярослав відшукав одразу. Доволі похмура цегляна двоповерхова споруда дивилася на нього темними отворами порожніх віконниць. Раптом, примушуючи м'язи напружитися, з нетрів пустого будинку долетів невиразний звук. Ярослав прислухався і про всяк випадок розстебнув ремінчик кобури під пахвою. Та за хвилину лише посміхнувся власній підозрілості – з вікна першого поверху з шаленими криками виплигнули два досить сильно замурзаних коти. Завмерши неподалік, вони почали їсти один одного очима, усім своїм виглядом демонструючи готовність до бійки. З дірявого даху будинку, відгукуючись на легенький вітерець, затріскотів проіржавілий флюгер. Ярослав рішучим кроком ступив на засипану битою цеглою доріжку що вела до внутрішнього подвір'я, проходячи проміж стіною і посивілим від часу дерев'яним парканом, який огороджував будівельний майданчик поряд.

      От СКАЧАТЬ