Арахнофобія. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

      У відповідь з вулиці долинуло гучне бахкання, і неподалік від нього, з легким тріском проламавши гілки кущів, гепнулося щось невелике, але досить важке. Ярослав швидко повернувся й відчув, як кров ударила йому в голову гарячою хвилею – поряд, не далі як за три метри від нього на підлозі повільно крутився ребристий циліндрик ручної гранати. Ще до того, як устиг осягнути, що діє, Ярослав підібрався і ящіркою пірнув у пролом, який щойно зробив у підлозі. Щосили намагався розчинитися у смердючому просторі підпілля. За секунду поряд вибухнуло, затріщало й кинуло на плечі щось важке, віддаючи гострим болем у потилиці, забило ніздрі смородом і пилом…

      Очуняв Ярослав не швидко – очевидно, минуло не менше десяти хвилин, коли він вирішив, що може спробувати вивільнитися з-під завалу, під котрим опинився після вибуху.

      Першим, що побачив, скинувши з себе, мабуть, цілу гору напівгнилих дощок, були перелякані очі давно не голеної особи у брудній шкірянці й заяложеній спортивній шапочці з написом «Adidas».

      – Твою дивізію! – тільки й змогла витиснути з себе особа хрипким голосом. Болісно зітхнувши, чолов'яга наблизився.

      – Ну ти як? – подав він руку Ярославу.

      – Не знаю ще, – Савицький оглянув свій костюм, кілька днів тому куплений в одному з варшавських бутиків. Попри те, що він перетворився на лахміття, додавав бадьорості факт, що слідів крові було не надто багато.

      – Щоку, щоку обдер, – указав брудним пальцем незнайомець.

      Ярослав притис долоню до обличчя і відчув пекучий біль. Неквапом дістав із кишені хусточку й приклав до обличчя.

      – Ти хто? – поглянув він на незнайомця.

      – Гришко я, живу тут.

      – Зрозуміло, – Ярослав остаточно впевнився, що перед ним один з місцевих бомжів. Людина з касти недоторканих, проте, як показував досвід, незамінний свідок у досить багатьох темних справах.

      – Жив, тобто, – бомж ще раз зітхнув. – Тепер напевне мусорні наїде сюди… Потрібно новий барліг шукати.

      Ярослав нарешті звівся на рівні й почав струшувати з одягу пил і прилипле до нього сміття.

      – Ти живеш учорашнім днем, Гришо. Міліціонерів тут ще вчора було досить. Що ти чув про авто, котре минулого вечора перетворили тут на смолоскип?

      – Нічого, – бомж насупився й опустив очі. – Я нікого не бачив!

      Ярослав нарешті закінчив приводити до ладу одяг, відчистивши його, наскільки це було можливим. Він безсило присів поряд із Гришком і дістав з кишені цигарки. Одну запропонував співбесіднику. Той узяв цигарку тремтливими пальцями і припалив від протягнутої запальнички.

      – Ну от що, чоловіче, – мовив перегодом Ярослав. – Я бачу, що життя у тебе нелегке. Тож обіцяю, що не буду його ускладнювати. Я не працюю в міліції, я журналіст. А задля дешевої сенсації мій шеф згодний бути щедрим. У мене лише кілька запитань, – Ярослав видобув СКАЧАТЬ