Лише час підкаже. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наступного триместру він не пропустив жодного уроку в Меррівуді, а коли повертався додому ввечері, то йшов прямо до спальні, яку ділив із дядьком Стеном, і там при світлі свічки годинами студіював предмети, про які раніше навіть не здогадувався, що вони існують. Траплялися навіть випадки, коли мати знаходила Гаррі, який заснув на підлозі, а розгорнуті книжки були розкидані навколо.

      Уранці кожної суботи підліток продовжував навідувати Старого Джека, котрий, як виявилося, багато знав про школу Святого Беди і продовжував навчати Гаррі багатьох різних речей, ніби точно знав, де саме зупинився пан Голкомб.

      По обіді в суботу, на велике невдоволення дядька Стена, Гаррі більше не супроводжував його на стадіон «Ештон-ґейт», де відбувалися матчі за участі клубу «Бристоль-сіті», а повертався до Меррівуда, де пан Голкомб займався з ним додатково. Минуть іще роки, перш ніж Гаррі дізнається, що пан Голкомб також відмовився і від своїх регулярних візитів підтримки «вільшанок» заради його освіти.

      Коли підійшов час іспиту, Гаррі ще більше боявся невдачі, ніж можливого успіху.

      Призначеного дня пан Голкомб супроводжував свого зоряного учня до Колстон-холу[7], де проходило двогодинне прослуховування. Він залишив Гаррі біля входу в будівлю зі словами:

      – Не забудьте прочитати кожне запитання двічі, перш ніж узятися за свою ручку.

      Цю пораду він повторював по кілька разів упродовж усього минулого тижня. Гаррі нервово всміхнувся і потиснув руку пану Голкомбу, ніби вони були давніми друзями.

      Він увійшов до зали, щоб побачити там близько шістдесяти інших хлопців, які гуртувалися маленькими зграйками і теревенили. Гаррі втямив, що багато з них уже зналися між собою, а він їх усіх бачив уперше. Незважаючи на це, один чи двоє з них покинули базікати і поглянули на прибульця, коли той пробирався наперед, намагаючись виглядати впевненим.

      – Еббот, Беррінґтон, Кебот, Кліфтон, Дікінс, Фрай…

      Гаррі зайняв своє місце за столом у першому ряду лише за кілька хвилин до десятої. Кілька викладачів у довгих чорних мантіях, що аж підмітали підлогу, розклали екзаменаційні роботи на столах перед кожним кандидатом.

      – Панове, – заявив викладач, який стояв попереду і не брав участі у розподілі документів, – мене звати пан Фробішер, я керівник цього іспиту. Маєте дві години, щоб відповісти на сто запитань. Удачі!

      Годинник, якого Гаррі не міг бачити, вдарив десяту. Ручки навколо занурилися в каламарі й узялися люто шкрябати по паперові, але Гаррі просто склав руки, нахилився над столом і повільно прочитав кожне запитання. Він був одним із останніх, хто узяв ручку.

      Гаррі не міг знати, що пан Голкомб міряє кроками тротуар на вулиці, почуваючись набагато нервовішим, ніж його учень. Як і те, що його мати кожні кілька хвилин зиркає на годинник у фойє «Королівського готелю», подаючи вранішню каву. Або що панна Мандей стояла на колінах у мовчазній молитві перед вівтарем у церкві Святого СКАЧАТЬ