Лише час підкаже. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з іншого тіста, – сказав Старий Джек і більше не став нічого пояснювати.

      4

      Чепурно вдягнений хлопчик сидів поруч зі своєю матір’ю на задньому сидінні трамвая.

      – Наша зупинка, – повідомила вона, коли транспорт зупинився.

      Вони вийшли і повільно почвалали схилом до школи, сповільнюючи раз по раз кожен крок.

      Однією рукою Гаррі тримався за матір, в той час як другою стискав набиту валізку. Обоє мовчали, спостерігаючи за кількома кебами Генсома[8], а також кількома автомобілями з шоферами, які вишикувалися перед воротами школи.

      Батьки тиснули синам руки, а матері, загорнені в хутра, обіймали своє потомство перед тим, як клюнути їх у щоку, як пташки, неохоче змушені визнати, що їхні пташенята мусять вилітати з гнізда.

      Гаррі не хотів, щоб мати цілувала його перед іншими хлопцями, тому відпустив її руку ще за п’ятдесят ярдів від воріт. Мейзі, відчуваючи незручність сина, нахилилася та швидко поцілувала його в чоло.

      – Удачі, Гаррі! Зроби так, аби ми всі пишалися тобою.

      – Прощавай, мамо, – сказав підліток, стримуючи сльози.

      Мейзі обернулася і пішла назад схилом, а сльози заливали їй щоки.

      Гаррі ступив уперед, згадуючи розповідь дядька про те, як він вискакував із шанців біля Іпру, кидаючись у бік ворожих позицій. «Ніколи не озирайся, інакше ти мрець».

      Та Гаррі хотілося озирнутися, але він знав, що коли це зробить, то чкурне, доки не опиниться в безпеці у трамваї. Він стиснув зуби і продовжував іти.

      – Як минули вакації, друзяко? – питав один хлопець іншого.

      – Чудово, – відказував той. – Батечко водив мене до «Лордз»[9] на матч університетської команди.

      Гаррі замислився, чи був «Лордз» церквою, а якщо так, то який матч може відбуватися в церкві?

      Він рішуче ступив у шкільні ворота і зупинився, коли побачив чоловіка, котрий стояв у дверях школи з планшетом у руках.

      – А ви хто, юначе? – запитав він, привітно всміхаючись.

      – Гаррі Кліфтон, сер, – назвався підліток і підняв кепку так, як його навчав пан Голкомб, коли розповідав, як мають поводитися джентльмени або леді.

      – Кліфтон, – повторив чоловік і провів пальцем по довгому списку імен. – Ага, є.

      Він поставив галочку поряд із ім’ям Гаррі.

      – Перший курс, хорист. Вітаю і ласкаво просимо до школи Святого Беди. Я пан Фробішер, ваш керівник, а це – Школа Фробішера. Залиште свою валізу в фойє, староста відведе вас до трапезної, де я буду звертатися до всіх новаків перед вечерею.

      Гаррі зроду раніше не вечеряв. Чай завжди був останнім прийомом їжі в господарстві Кліфтонів, перш ніж лягати до ліжка, коли стемніє. Електрика ще не дісталася до Стілл-Гаус-лейн, а коштів, які можна було б витрачати на свічки, завжди бракувало.

      – Дякую, сер, – вклонився Гаррі, перш ніж переступити поріг великого фойє, стіни якого були обшиті дерев’яними панелями.

      Він поставив валізу на підлогу і поглянув на портрет СКАЧАТЬ