Лише час підкаже. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ весілля Артур переїхав жити до нашого помешкання, бо ми наразі не могли собі дозволити власне гніздечко, як сказав він моєму батькові, що зазвичай означало: доки хтось із наших батьків не помре. У будь-якому разі обидві наші сім’ї, скільки себе пам’ятали, жили на вулиці Стілл-Гаус-лейн.

      Артур дуже зрадів, коли я сказала йому, що при надії, бо він хотів мати принаймні шістьох дітей. Я трохи переживала, що первісток буде не від нього, але позаяк лише ми з моєю мамою знали правду, то в Артура не виникло жодних підозр.

      За вісім місяців я народила хлопчика, і дякувати Богові, нічого не могло виказати, що він був не від Артура. Ми охрестили його Гарольдом, що дуже втішило мого батька, бо це означало, що його ім’я житиме іще в одному поколінні.

      Відтоді я вважала за належне, що, як мама та бабця, застрягну вдома, приносячи по дитині щороку. Зрештою, в сім’ї Артура було восьмеро дітей, я ж була четвертою з п’ятьох. Але Гаррі виявився моєю єдиною дитиною.

* * *

      Артур здебільшого повертався прямо додому ввечері після роботи, щоб мати змогу провести якийсь час із дитиною, перш ніж я вкладала сина до ліжка. Коли він не з’явився увечері в п’ятницю, я вирішила, що пішов до пабу з моїм братом. Але коли Стен приповз одразу після опівночі на бровах, розмахуючи пачкою банкнот, Артура з ним не виявилося. Стен подарував мені одну банкноту, що змусило мене запитати себе, чи не пограбував він часом банк. А коли поцікавилася в нього, де Артур, брат промовчав.

      Тієї ночі я не лягала спати, просто сиділа на нижній сходинці при вході, чекаючи, що мій чоловік от-от повернеться додому. Артур ніколи не ночував поза домом, відколи ми були в шлюбі.

      Незважаючи на те, що Стен протверезів до того, як прийшов на кухню наступного ранку, під час сніданку він не сказав ані слова. Коли я ще раз запитала в нього, де Артур, він заявив, що не бачив його, оскільки вони напередодні розійшлися в різні боки. Неважко було визначити, коли Стен бреше, бо він у таких випадках не дивився в очі. Я вже хотіла було сильніше натиснути на нього, коли почула гучний грюкіт у вхідні двері. Моя перша думка була, що це, мабуть, Артур повернувся, тому кинулася відчиняти.

      Коли ж розчахнула двері, досередини увірвалися двоє поліціянтів, кинулися на кухню, схопили Стена, вдягнули на нього кайданки й повідомили, що це арешт за крадіжку зі зламом. Тепер я знала, звідки з’явилася пачка банкнот.

      – Я нічого не крав! – заперечив Стен. – Ці гроші мені дав пан Беррінґтон.

      – Гарна казочка, Тенкоку, – глузував перший правоохоронець.

      – Але ж це щира правда, офіцере, – божився брат, коли його тягли до в’язниці.

      Цього разу я знала, що Стен не бреше.

      Я залишила Гаррі з мамою і побігла до доків, щоб дізнатися, чи прибув Артур на ранкову зміну і чи зможе пояснити мені, чому Стена запроторили до буцегарні. Я намагалася не думати про ймовірність і його арешту.

      Чоловік біля воріт сказав мені, що цього ранку Артура не бачив. Але після того як перевірив графік, то й сам СКАЧАТЬ