Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Йонас зізнався, що про вечерю почав думати з обіду, якого вирішив не їсти. Апетит уже не той, що раніше. Зовсім не той. По два апетити на день не навідується! Тому вирішив зберегти той єдиний, що ще з’являвся у нього в думках і бажаннях, на вечір.

      На кухонному столі по центру – дерев’яне кружальце: підставка для каструлі чи казанка, дві тарілки, виделки, ножі. І дві чарочки. Строго, по-прусському. Нічого зайвого.

      Коли Рената внесла на його половину чавунний казанок, терпкий запах заповнив усю кімнату. Дід звеселів, вловивши простий і знайомий аромат тушкованих свинячих реберець із картоплею.

      – Ти ж зі мною вип’єш трохи? – спитав він, уже сівши, дивлячись на онуку, котра накладала гаряче в його тарілку.

      Не чекаючи відповіді, налив собі й їй гіркого бальзаму.

      – Діду, – Рената сіла за стіл, – ну давай, смачного!

      Йонас вхопив міцними пальцями свиняче реберце, підніс до рота.

      – Чим простіша їжа, тим смачніша, – вимовив він перед тим, як зняти з кісточки зубами м’ясо.

      – Не поспішай, гаряче! – попередила Рената.

      – Це не я поспішаю, а мій голод! Не дарма я його з ранку накопичував! Гарний светрик! – Дід кинув уважний погляд на онуку. – Під колір машини купувала?

      – Майже! Я ж спочатку машину купувала під колір старого улюбленого светра. Ти його вже не пам’ятаєш… Майже такий же червоний… А потім новий светр – під колір машини.

      – Чому ж не пам’ятаю, пам’ятаю! Він у тебе ще, як гольф, на шиї манжетою закручувався! А що з роботою?

      – Звільнилася.

      – Це я вже помітив. А нову знайшла?

      – Ще ні. Треба вирішити, що хочу робити.

      – Ну так, продавщицею, мабуть, нудно…

      – Ні, не нудно. Можна багато книжок прочитати… Покупців зараз в Анікщяї стало менше. Всі, у кого машина є, в Паневежис за покупками їздять. Там вибір більший! Тобі, діду, також, до речі, треба щось купити. А то носиш усе старе!

      – Старі носять старе, а нові – нове! Я ж не винен, що раніше так шили, що двадцять років носити можна!

      – Винен, – засміялася Рената. – Певна річ, винен! Сам же ж шив!

      – Шив, маю гріх, – закивав головою старий. – То куди тепер працювати підеш?

      – Поки що не знаю… Ми з друзями вирішили пошукати роботу в Європі…

      Дід Йонас завмер. Очі на мить зробилися скляні.

      – В Європі? А ми тут де? – після паузи перепитав він. – Це ти з Вітасом вирішила?

      – Це ми вшістьох вирішили. Наші друзі вже поїхали і влаштовуються, а ми наразі ще тут…

      – А ти з Вітасом давно знайома?

      – З серпня. Він хороший. Ветеринарну академію закінчив. Уже працює.

      – Справді? Нехай він нашого Барсаса подивиться!

      Йонас важко зітхнув, подивився на свою чарочку, наповнену бальзамом, СКАЧАТЬ