Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Інґрида кинула розгублений погляд на Марюса. Клаудіюс також глипнув запитально на однокласника.

      – Це найнормальніші умови, – сказав той неголосно. – Особливо для вашого бюджету. Коли знайдете роботу, самі вирішите: залишатися чи щось інше шукати! Але дешевше в Лондоні нічого не знайдете! Ще спасибі Тані скажете, – він глянув на господиню з удячністю.

      Клаудіюс також дивився на неї, на її волосся, по якому неможливо було визначити його натуральний колір. Світло на кухню потрапляло з вікна, але позаяк вікно виходило на вузький бетонний колодязь і на залізну драбину, що спускалася з рівня вулиці до вхідних дверей, то і розгледіти саме приміщення в його подробицях без увімкненої під стелею лампочки ніхто б не зміг. Ось і волосся Тані здавалося Клаудіюсу то червоним, то темним, то русявим, і не міг він збагнути: чи це гра його зору, ослабленого півмороком кухні, чи ж справді дівчина так часто міняла колір свого волосся, що воно стало пістрявим і відмовилося «слухатися» нової фарби.

      – Гаразд, – видихнула Інґрида.

      – Ви, будь ласка, зараз заплатіть, і я вам дам ключі, – наполегливо мовила Таня.

      Отримавши гроші, вона піднялася до чайника, що закипів на холодильнику.

      – Тільки ви їх не загубіть! – Кільце з чотирма ключами, дзенькнувши, опустилося на стіл. – І нікому не відчиняйте! В усіх, хто тут живе, є свої ключі!

      Інґрида кивнула.

      Тані зателефонували на мобільний, і вона вийшла, попросивши Марюса дочекатися її.

      – Ось бачите, навіть без застави, – сказав він із гордістю.

      – А вона господиня? Вона що, росіянка? – зацікавився Клаудіюс.

      – Ні, господарі – араби, вони десь за кордоном, у Туреччині. А вона у них орендує та перездає. Іноді і сама тут ночує.

      – Де ночує? – здивувалася Інґрида. – Тут же всього три кімнати, й усі вони зайняті!

      – Не знаю, може, на кухні. Але вона нормальна! Не турбуйтесь!

      Через півгодини повернулася Таня.

      – Пощастило вам, – сказала. – Тут ще одна пара хотіла вашу кімнату винайняти. Але я їх в іншому місці поселила. У знайомих.

      Розділ 6. Дорога на авґустів[4]. Підляське воєводство

      Скільки там тієї Європи?! Він її вже пройшов із кінця в кінець десятки разів! І до своєї дерев’яної ноги, і з нею. Найбільше йому подобалася колись Пруссія, Східна Пруссія. Вона була майже рідною, як двоюрідна сестра. Знав її якщо не з народження, то вже явно з молодих років і до того дивного моменту, коли вона розчинилася в історії. Цей момент тривав достатньо довго, кілька років Кукутіса не відпускало відчуття, що десь поруч вариться зупа з квашеної капусти та гороху. У великому казані, що висить на гаку над багаттям. Запах цієї зупи наздоганяв Кукутіса то на одній дорозі, то на іншій. А той єдиний раз, коли він потрапив у Кеніґсберґ, ноги занесли його в самісіньке черево Східної Пруссії – ресторан «Блутгеріхт» у погребі королівського замку. І він, напившись СКАЧАТЬ