Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      – Природа Різдво не святкує, тільки людина! – сказав старий Йонас у відповідь на пропозицію Ренати прикрасити не тільки ялинку в будинку на половині діда, а й ялинку, що виросла за коморою ближче до лісу.

      Рената сперечатися не стала. Тим більше, що сама сумнівалася, чи вистачить у них прикрас аж на дві ялинки. Коробки з ялинковими іграшками – старі та різних розмірів – дід приніс із комори. Пригадати, де вони там лежали, внучці Йонаса так і не вдалося, та й не було часу.

      Дід Йонас сам приніс із лісу ялинку, вже підрубав нижні гілки, щоб глибше запхнути її у відро.

      У картонці, яка ще зберегла приклеєний ярличок із написом «Годинник настінний», лежали, загорнутими в газетний папір, із півтора десятка прикрас. Рената звільнила їх від паперу і виклала, щоб легше було вирішити: яку кульку або яку святкову фігурку на яку ялинкову гілку повісити. Перед нею тепер лежали два старовинних прусських Діда Мороза розміром із долоню кожен. Один – одягнений у червону м’яку шубку з ґудзиками-перлинками, на голові – червона шапка, а другий – у білій шубі та коричневій шапці і з яскраво-червоними плямами рум’янцю на ляльковому веселому личку. Поруч із ними – дві снігуроньки, одягнені так, що здогадатися, котрому з Дідів Морозів кожна становила різдвяну пару, нікому б важко не було.

      Після підвішування снігуроньок та їхніх білобородих дідів Рената прикрасила ялинку кульками радянського часу та різнобарвними янголятами – новими і дуже старими.

      Дід Йонас тим часом заніс у кімнату дві набиті полотняні торбини. Прибрав усе зі свого підвіконного круглого столика, розв’язав торби. З однієї витягнув пучок сіна і став акуратно розкладати його на стільниці. Дістав ще пучок, покрив стільницю так, що й дерево її перестало крізь сіно прозирати. Потім розв’язав другу торбину і витягнув звідти сухі польові квіти. Розклав їх поверх сіна, від чого стільниця стала схожою на галявину в глибоку осінь – поверх жовтого сіна висхлі сині зірочки квітів, як зорі розсипані.

      Відійшов Йонас на два кроки від столу, помилувався своєю роботою. Потім повернувся і став руками сіно з квітами притискати, особливо в тих місцях, де вони вгору стирчати намагались.

      Після цього попросив Ренату допомогти білосніжну лляну скатертину поверх сіна і квітів постелити. Опустили вони її з двох боків акуратно.

      – Гайда тепер до тебе, твій стіл прикрасимо! – скомандував дід, підхопивши обидві вже легкі торби.

      Рената пішла за ним на свою половину. Її стіл був більший, овальний. За ним могло поміститися до дванадцяти гостей. На її стіл, як їй зараз здалося, сіна та висушених польових квіточок може й забракнути.

      Та насправді вистачило. Дід Йонас, здавалося, встеляв її стільницю сіном і квітами набагато старанніше, ніж свій власний круглий столик. Коли рівняв сині висхлі квіточки, в очах його крізь товсті лінзи окулярів блиснули сльози. І він зняв окуляри, витер очі тильним боком великої долоні, після чого знову начепив окуляри на ніс СКАЧАТЬ