Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Тоді нам треба вирушати. Я мушу знайти телефойнь. Телефон тобто. У закритому місці.

      Сюзанна згадала, що там, де Сорок шоста вулиця впирається у Першу авеню, стояв готель, але промовчала. Погляд її знову зупинився на торбі, колись рожевій, тепер червоній, і раптом вона зрозуміла. Не все, але достатньо, щоб злякатися й розізлитися.

      «Я залишу його тут, – сказала Мія, маючи на увазі перстеник, який Сюзанні зробив Едді. – Я залишу його тут, де він його знайде. Потім, якщо буде на те воля ка, ти знову його носитимеш».

      Не обіцянка, звісно, принаймні не пряма, але Мія, напевне ж, мала на увазі… Глухий гнів збурив Сюзанні мозок. Аякже, вона не обіцяла. Вона просто повела Сюзанну в потрібному їй самій напрямку, а решту робила Сюзанна.

      Вона не надурила мене, вона лише дозволила мені самій себе дурити.

      Мія підвелася знову, і знову Сюзанна вийшла наперед і змусила її сісти. Цього разу жорсткіше.

      – Що таке? Сюзанно, ти обіцяла! Малюк…

      – Я допоможу тобі з малюком, – відповіла Сюзанна похмуро. Вона нахилилася й підхопила червону торбу. Торбу зі скринькою всередині. А що в скриньці? У скриньці з дерева привидів, на якій напис рунами: «НЕЗНАЙДЕНІ»? Зловісну пульсацію вона відчула навіть крізь магічну деревину і шар тканини, під якими та билася. Та це ж Чорна Тринадцятка в торбі. Це її Мія пронесла крізь двері, то як же тепер Едді зможе дістатися сюди?

      – Я зробила те, що мусила зробити, – промовила нервово Мія. – Це моє дитя, мій малюк, а зараз кожен проти мене. Кожен, окрім тебе, а ти допомагаєш мені тільки тому, що мусиш. Згадай, що я сказала… «Якщо буде на те воля ка» – отак я сказала…

      Відгукнувся голос Детти Волкер. Грубий, хриплий, не терпливий до заперечень.

      – Мені насрати на ка, – гаркнула вона. – І тобі краще буде, якщо ти про це пам’ятатимеш, ага. Маєш проблеми, дівко. Ось-ось тобі народиться байстря, а ти навіть не уявляєш собі, шо воно буде за таке. Якісь там люди, вони тобі наобіцяли, що допоможуть, а ти навіть не маєш ані найменшої гадки, хто вони за такі. Курво, ти навіть не знаєш, шо таке телефон і де його шукати. Так шо тепер ми сидимо отут, поки ти мені не розкажеш, шо мусить бути далі. У нас палавер, дівко, тож давай балакати, і якщо ти не викладеш мені все чесно, ми так і будемо сидіти тут з усіма цими торбами, поки не настане ніч і ти не народиш свого дорогоцінного малюка на цій лавці, а тоді скупаєш його в цім засранім фонтані.

      Жінка на лаві вишкірилася, показавши зуби в гидотній посмішці, ну чисто тобі Детта Волкер.

      – Ти переживаєш за малюка… і Сюзанна, вона теж трохи переживає за цього малюка… а мене, мене майже випхали з цього тіла, і мені… мені насрати на нього.

      Якась жінка з дитячим візком (той виглядав божественно легким, порівняно з полишеним Сюзанною інвалідним кріслом) кинула знервований погляд у бік жінки на лаві і ледь не бігом поспішила зі своєю дитиною подалі.

      – Отже, – весело вигукнула Детта. – Гуляймо прямо тут, заперечень нема? Гарна СКАЧАТЬ