Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – Скринька…

      – Та ні, щось вшите в підкладку. На дотик схоже на камінець чи щось подібне.

      Раптом він подивився ніби прямо на Сюзанну, і та усвідомила, що вона все ще сидить на парковій лавці. Не чутно більше голосів із глибин печери, є тільки шипіння й плескіт води у фонтані. Печера поблякла, Едді й Каллаген поблякли. Немов з найдальшої далі долетіли останні слова Едді:

      – Можливо, тут є секретна кишенька.

      І вже після цього Едді зник.

      Отже, тоді вона у тодеші не побувала. Її короткий візит до Печери дверей виявився лише видінням. Чи то, бува, не Едді надіслав їй цю візію? А якщо Едді, чи означає це, що він отримав сигнал, який вона намагалася надіслати йому з Доґана? То були питання, на які Сюзанна не мала відповідей. Якщо їй доведеться побачитися з ним знову, вона його спитає. Вже після того як вкриє його не менш як тисячею поцілунків, звісно.

      Мія підняла червону торбу й повільно провела руками по її боках. Так, судячи з форми, в ній лежить коробка. Але щось іще відчула вона на дотик, якусь припухлість. Едді таки мав рацію: ніби камінчик.

      Вона чи, може, вони – тепер для неї це вже не мало значення – вивернула торбу, помітивши при цім, що пульсація тієї речі, що лежала в ній, посилилася, але намагаючись про це не думати. Ось воно, ось тут… під чимось, ніби під швом.

      Нахилилася ближче й побачила на підкладці торби не рубець, а щось на кшталт клапана з лейблом. Вона його не впізнала, і Джейк би не впізнав, а от Едді відразу впізнав би логотип липучки Velcro23. Хоча вона й чула якось пісню «Зі-Зі Топ»24, присвячену цьому продукту, – «Застібка Велкро». Мія підчепила нігтем клапан і потягнула. Той з тихим рипом легко піддався, під ним виявилася крихітна кишеня.

      – Що там? – спитала Мія, не в змозі стримати здивування.

      – Хтозна, давай подивимось.

      Вона просунула в кишеньку пальці й видобула звідти не камінець, а крихітну фігурку черепахи. Схоже, вирізану зі слонової кістки. Кожна крихітна деталь її панцира передана була артистично й реалістично, хоча фігурку й псувала одна крива подряпина, що трохи нагадувала знак питання. З-під панцира стирчала голова черепашки. Чорні крапочки її оченят з якогось антрацитово- чорного матеріалу виглядали напрочуд живими. Вона помітила дефект і на носі черепашки – не подряпину, а тріщину.

      – Це старовинна річ, – прошепотіла вона. – Дуже древня.

      – Так, – теж пошепки відгукнулася Мія.

      Сюзанна відчула себе надзвичайно гарно. Ця черепаха в її руці наділила її відчуттям… ну, ніби якоїсь захищеності.

      «Черепаху здоровенну уяви, – пригадалося їй. – Черепаху здоровенну уяви, на собі вона тримає світ людви». Так там, здається, було? Десь так. А, звісно, це ж саме той Промінь, уздовж якого вони просувалися до Вежі. На одному кінці Ведмідь – Шардик. А на протилежному Черепаха – Матурин.

      Вона перевела погляд з крихітного тотема, знайденого в підкладці торби, на велику СКАЧАТЬ