Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ледь пригадувала, як стягувала свій інвалідний візок з гарби, тоді як всі решта не зважали на неї, святкуючи перемогу й оплакуючи своїх загиблих. Дертися, підтягуючись, – непросте діло, коли в тебе нижче колін нема ніг, однак разом з тим це не так уже й важко, як може дехто вважати. Звісно, вона вже призвичаїлася до повсякденних незручностей – вилізти на унітаз і злізти з нього, дістати книжки з полиці, до якої вона колись так легко діставала (для цих цілей у кожній кімнаті її нью-йоркської квартири були приступочки). Попри все на неї тиснула Мія, та де там, вона її підганяла, як якийсь ковбой міг би підганяти вперте теля. Тож Сюзанна виважилася на віз, спустила звідти на землю свій візок, а потім і сама опустилася акурат у нього. Не так-то воно й просто було, але це не найважчий трюк з тих, що їй доводилося виконувати після того, як вона втратила дюймів шістнадцять нижньої частини себе.

      Візка вистачило на одну останню милю, може, трохи довше (нема ніг для Мії, нічиєї дочки, принаймні у Кальї). А потім візок наштовхнувся на гранітну брилу і викинув її геть. На щастя, вона зуміла пом’якшити падіння, впавши на руки, вберігаючи свій неспокійний, нещасний живіт.

      Вона згадала, як збирала себе докупи – точніше, як Мія збирала розбите тіло Сюзанни Дін, – і дерлася вгору стежиною. Від Кальї залишився лише один іще спогад, той, як вона намагалася завадити Мії зняти в себе з шиї шнурок з сириці, який Сюзанна носила постійно. На ньому висіло колечко, гарний легкий перстеник, який їй зробив Едді. Побачивши, що він завеликий (бажаючи зробити сюрприз, він не міряв їй пальця), він засмутився і сказав, що зробить інший. «Як хочеш, то роби, – сказала тоді вона йому. – Але я завше носитиму саме цей».

      Носила вона його на шиї, їй подобалося відчувати його в себе між грудьми, а тут з’явилася якась невідома жінка, ця курва, і намагається його зняти.

      Під час боротьби з Мією наперед вирвалась Детта. Детта абсолютно не мала успіху, намагаючись повернути собі контроль над Роландом, але ж Мія – це не Роланд з Ґілеаду. Руки Мії безсило випустили шкіряну поворозку. Її лідерство похитнулося. І водночас Сюзанна відчула, як тіло їй прохромив черговий біль переймів, змусивши її зігнутися й застогнати.

      – Його треба залишити! – кричала Мія. – Інакше вони учують і твій, і його запах! Твого чоловіка! Тобі таке не сподобається, повір!

      – Хто? – спитала Сюзанна. – Про кого ти кажеш?

      – Неважливо, зараз нема часу. Та якщо він піде за тобою – а я знаю, ти впевнена, що він так і зробить, – вони не мусять отримати його запах. Я залишу перстеник тут, де він його знайде. Потім, якщо буде на те воля ка, ти знову його носитимеш.

      Сюзанна хотіла було сказати, що перстеник можна добре помити, змити з нього запах Едді, але розуміла, що Мія має на увазі не простий запах. Це кільце кохання, і його запах залишається назавжди.

      Але хто його учує?

      Вовки, гадала вона. Справжні Вовки. Ті, що в Нью-Йорку. Вампіри, про яких розповідав Каллаген, і ниці люди. Чи хтось там ще є? Хтось ще гірший?

      – Допоможи СКАЧАТЬ