Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та все буде намарно. Труді швидко навчиться тримати ці речі при собі й доведе цим себе ледь не до божевілля. Вона не звикла, щоб до її слів ставилися легковажно, мов до крапельки гірчиці чи кавалка недовареної картоплі10.

      Ніякої автобусної зупинки. Ніяких крамничок. Там є сходи до будівлі «Хаммаршольда», і в той час на них зі своїми коричневими пакетиками все ще сиділи кілька запізнілих ланчувальників, проте й не звідти прийшла жінка-привид. Факт залишається фактом: коли Труді Дамаскус поставила на бордюр свою взуту в кросівку ліву ступню, тротуар перед нею був абсолютно пустий. А тієї миті, коли вона перенесла вагу свого тіла, готуючись відірвати праву ступню від асфальту проїжджої частини, на тротуарі з’явилася жінка.

      Якусь мить Труді ще могла бачити крізь неї Другу авеню, а також дещо інше, дещо схоже на пащу печери. А тоді воно зникло, а жінка згустилася. Це тривало не довше двох секунд, такого висновку дійшла Труді; пізніше вона пригадала стару примовку: «Аби зморгнув, і знаття б не було» – і пошкодувала, що сама тоді не зморгнула. Бо побачила не просто оприявнення.

      Чорна леді на очах Труді Дамаскус виростила собі ноги.

      Саме так, виростила собі обидві ноги.

      Зі спостережливістю у Труді було все в порядку, тож вона казала людям (дедалі менше й менше ставало тих, кому хотілося це почути), що кожна деталь цієї короткої пригоди закарбувалася у неї в пам’яті, як татуювання. Примара була на зріст трохи вищою чотирьох футів. Трохи осадкуватою як для звичайної жінки, так здалося Труді, проте цілком нормальною для безногої нижче колін особи.

      Примара була вдягнена у білу, зашмаровану чи то бордовою фарбою, чи то висохлою кров’ю сорочку і джинси. На стегнах, там де в них малися ноги, джинси були туго напнуті, але нижче колін їхні сплющені холоші лежали на тротуарі, мов скинуті якимись курйозними голубими зміями шкурки. А тоді раптом вони роздулись. Роздулись – саме лиш це слово звучало божевільно, але Труді на власні очі бачила, як це відбувалося. У ту ж мить жінка, яка щойно була від колін безногою, підвищилася від чотирьох футів чотирьох дюймів на весь свій зріст – десь футів п’ять і шість-сім дюймів. Це було схоже на якийсь кінематографічний трюк, але ж трапилося це не на екрані, це трапилося в житті Труді.

      На правому плечі примари висіла торба, на вигляд ніби з очерету. Було схоже, що в тому плетеному кошелі складено миски або тарілки. У правій руці вона міцно стискала вицвілу червону торбу на мотузяному зашморгу. На дні її, похитуючись туди-сюди, лежало щось кутасте. Труді не все розібрала з того, що було написано на торбі, але там були слова «доріжки середмістя».

      А тоді жінка вхопила Труді за руку.

      – Що в тебе у торбі? – спитала вона. – У тебе там туфлі?

      Це змусило Труді перевести погляд на ноги жінки, і тут вона знову побачила чудасію: ступні в цієї афроамериканки були білі. Білі-білісінькі, як власні ступні Труді.

      Труді СКАЧАТЬ