Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ налякав – чоловічий голос промовив: «Так воно й є». Труді обернулася туди і побачила якогось, на вигляд тридцятирічного з гаком, джентльмена.

      – Я повсякчас приходжу сюди, просто щоб послухати. І ось що я вам скажу, оскільки ми з вами, так би мовити, ніби ті кораблі, що стрілися вночі й розійдемося назавжди, я в юності мав найжахливіший у світі випадок хвороби акне. Мені здається, всі мої прищі якимсь чином зникли завдяки тому, що я приходив сюди.

      – Ви гадаєте, що стояння на розі Сорок шостої вулиці і Другої авеню очистило вас від акне? – перепитала вона.

      Його делікатна, навіть ніжна посмішка дещо зблякла.

      – Я розумію, це звучить божевільно…

      – Я бачила жінку, що прямо отут з’явилася нізвідкіля, – сказала Труді. – Я бачила це три з половиною години тому. Коли вона з’явилася, у неї не було ніг нижче колін. А тоді вона їх відростила. То хто з нас божевільний, друже?

      Він дивився на неї широко розплющеними очима – просто анонімний підлабузник у костюмі з попущеною в кінці робочого дня краваткою. А таки так, вона помітила ямки й плями від давнього акне в нього на лобі й щоках.

      – Це правда?

      Вона підняла праву руку.

      – Щоб мені вмерти, якщо я брешу. Та курва вкрала мої туфлі. – Вона завагалася. – Ні, вона не курва. Не віриться мені, що вона курва. Вона була налякана й боса, а ще вона гадала, ніби в неї перейми. Шкода, що мені забракло часу і я не змогла віддати їй свої кросівки замість тих чортових туфель.

      Чоловік кинув на неї обережний погляд, і Труді Дамаскус раптом відчула себе страшенно втомленою. Їй спливло до голови, що це саме той погляд, до якого їй доведеться звикати. Знову з’явився сигнал «ЙДІТЬ», і чоловік, котрий був сам заговорив до неї, помахуючи кейсом, рушив уперед.

      – Містере!

      Він не зупинився, хоча й озирнувся через плече.

      – А що тут було в ті часи, коли ви приходили сюди постояти, лікуючи своє акне?

      – Нічого, – відповів він. – Просто огороджене парканом пустище. Я гадав, що він зникне – цей гарний звук, – після того як ділянку забудують, але він ніде не подівся.

      Він досяг протилежного боку вулиці, рушив по тротуару Другої авеню. А Труді, занурившись у думку, залишилася де стояла. Я гадав, що він зникне, але він ніде не подівся.

      «Ну й звідкіля ж воно береться?» – запитала себе вона і обернулася, щоб цілком побачити фасад «Другої Хаммаршольд-Плази». Чорної вежі. Тепер, коли вона сконцентрувалася на дзижчанні, воно посилилося. І зазвучало ніжніше. Вже не один голос, а кілька. Ніби хор. А потім воно припинилося. Зникло так само раптово, як була оприявнилася та чорна жінка.

      «Та ні, – подумала Труді. – У мене просто збилися налаштування, от і все. Я певна: якщо постояти тут довше, воно повернеться. Господи, та це ж навіженість. Я збожеволіла».

      Чи вірила вона в це? По правді – ні. Одразу світ здався їй дуже крихким, більш схожим на ідею, ніж на реальну річ, і ледь присутнім наяву. Ніколи в житті вона не почувалася СКАЧАТЬ