Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      Рута не стала читати. Проскролила статтю до вбудованого відео, натиснула «Відтворити» та прикипіла до екрана. Вона відразу впізнала місце. Камера висіла на розі триповерхового спорткомплексу «FitnessPort» і дивилася на стоянку для машин відвідувачів. Ліворуч починалися широкі сходи, що вели вниз, до парку, праворуч виднівся тротуар, ряд дерев понад ним і крихітна ділянка вулиці Княгині Ольги. Більшу частину забрукованого майданчика добре освітлювали ліхтарі.

      На відео не було нічого нового – все так, як розповіла Іванка. Спершу з’явився Яків Демидович. Він піднявся сходами, перетнув порожню стоянку й заквапився до пішохідного переходу. Збоку та трохи позаду нього дріботів коротколапий Данте. Відео не вирізнялося якістю, тож Рута не бачила, як летить каміння, лише здогадувалася, де воно падає, щоразу коли коргі перелякано смикався. Яків Демидович намагався затулити Данте собою, та все ж одна з каменюк влучила собаці в зашийок. Данте заметався й застрибав, просячись на руки. Відеозапис був без звуку, проте Руті здавалося, ніби вона чує, як коргі жалібно скавулить. Учитель зупинився. Сходами на майданчик зійшла група молодиків. Троє чи четверо трималися в тіні, один відколовся від гурту та наблизився до чоловіка. Якийсь час вони запекло сперечалися, а тоді хлопець вихопив повідець. Він не тікав. Лише трохи відбіг, волочачи за собою асфальтом бідолашного коргі. Яків Демидович кинувся за ним і з розгону зацідив у писок. Хлопець, неначе поліно – не згинаючись, – повалився на спину. Іванка казала правду: спливло секунд п’ять, доки він почав спинатися на ноги, виписуючи правою рукою кола, а ліву ривками витягуючи з-під тулуба. Рута напружилася, подумавши, що якби в цей момент учитель пішов зі стоянки, якби встиг перейти дорогу та пірнути у провулок Васильченка, ймовірно, все минулося б. На жаль, молодик, падаючи, впустив повідець, і Яків Демидович спершу мусив упіймати коргі. На якийсь час Чорнай зник із поля огляду камери. За мить з’явився, ведучи за собою Данте. Коргі впирався, і чоловік присів, аби заспокоїти собаку. Він усе ще сидів навпочіпки, коли Матвій Стеренчук рушив до нього від припаркованої поміж дерев на тротуарі темної «ауді». Побачивши в руках у кривдника дробовик, Яків підвівся та благально випростав перед собою руку, а потім…

      Рута погасила екран – їй забракло рішучості додивитися до кінця, хоча ще секунд двадцять після того не відривала нерухомого погляду від телефона, безуспішно намагаючись відновити колишнє впорядковане розуміння життя. Поміж її скронями немовби напнули розжарену струну, що несамовито вібрувала. Руту млоїло, проте вона не наважувалася вдихнути, щоби побороти напад нудоти.

      – Це пиздець… – прошепотіла вона.

      – Похорон СКАЧАТЬ