Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не могла його прочитати й не уявляла, що їй говорити. Тобто вона розуміла, що мусить говорити слова підтримки, та не могла дібрати жодного. Несподівано дівчина згадала про роман Хлої Бенджамін – останнє, що Яків Демидович дав їй почитати.

      – У мене ваша книжка, – слова вилетіли швидше, ніж Рута встигла збагнути, що робить. – Тобто це книжка Якова Демидовича… Мабуть, мені треба її повернути.

      Іванка вирячилася так, ніби її подруга лайнулася. Рута сама зрозуміла, що верзе нісенітницю, й почервоніла ще дужче – від щік можна було прикурювати, – після чого спробувала виправити ситуацію:

      – Тобто вона в мене не з собою, книжка вдома. Я… е… потім вам принесу… – Здавалося, ще трохи, і вона розплачеться. – Пробачте… Мені дуже жаль.

      Аннин застиглий погляд потеплішав, і вона повільно кивнула, немовби відпускаючи дівчат. Іванка схопила Руту під лікоть і посунула геть; коли дісталися доріжки, знервовано зашепотіла:

      – Статник, ну ти, блін, даєш. Оце так підтримали. Всратися й не встати.

      – А ти? – огризнулася Рута. – Могла б допомогти. – В очах заблищала волога. – Стояли там як дві дури.

      Висмикуючи руку в подруги з-під пахви, Іванка ненароком зачепила її груди. Рута, шикнувши, скривилася з болю.

      – Що таке?

      – Груди болять. Скоро місячні.

      Вони обмінялися наїжаченими позирками.

      – Якби знала, що ти таке молотимеш, заклеїла б рота скотчем. Відрізала б тобі язик.

      – Відчепися. І без того гидко.

      – Це була твоя ідея, – нагадала Іванка.

      Рута схлипнула. Водночас із тим схлипом з очей викотилися дві великі сльози. Відчуття дежавю поволі завмирало, і тепер дівчина почувалася спустошеною.

      – Хочу додому, – сказала вона.

      Іванка промовила вже спокійніше:

      – Пішли.

      Дівчата закрокували асфальтованою доріжкою до виходу з кладовища. Рута тупилася в невидиму точку попереду себе й мовчазно плакала. Вони досягли кінця сектора, перш ніж Іванка наважилась обернутися. Анна Ігорівна проводжала їх поглядом. Дівчина, невідь-чому злякавшись, відвернулася, проте вже за кілька кроків озирнулася вдруге та збагнула, що Анна, як і раніше, зосереджена не на ній, а на її подрузі. Вдова буквально поглинала Руту очима. І в тому, що Анна дивилася не на напівзасипану могилу, в якій лежав її чоловік, не на людей, які проходили повз, увічливо промовляючи слова співчуття, а на Руту Статник, було щось до болю неправильне.

      Іванка подумала, що це якась дуже стрьомна фігня, і пришвидшила крок.

      6

      Було лише п’ять по десятій, одначе Рута почувалася лихою та вимотаною, неначе день добігав кінця. Перед виїздом на кладовище вона не снідала, і дорогою додому живіт кілька разів судомило з голоду. Та щойно Рута зайшла до квартири, апетит зник. Її млоїло від самої думки про їжу, тож вона тільки випила води, до сніданку так і не торкнувшись.

      Батька вдома не було. Незграбні спроби Аміни зав’язати розмову завершилися нічим. На перші СКАЧАТЬ