Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навушники назад, коли побачила Іванку Бадалян. З нетиповим стривожено-замисленим виразом на обличчі та щойно ступила зі сходів у коридор. Натрапивши очима на Руту, Іванка пришвидшила крок і, ледь кивнувши дівчатам із паралельного, наблизилась до подруги.

      – Привіт! – Вони обійнялися. Іванка відсторонилася й кілька секунд розглядала подругу. Потім промовила: – По-моєму, хтось хоче мені щось розповісти.

      Замість відповіді Рута показала рукою вздовж коридору.

      – Що це таке?

      – Що саме?

      – Чого всі наче на похороні?

      Іванчині очі різко розширилися, вона витріщилась на Руту мало не з відразою. Так дивляться на людину, яка відчайдушно прагне вдавати смішну, але викликає лише співчуття.

      – Ти не знаєш? – здивувалась Іванка.

      – Ні.

      – Ти серйозно не знаєш, що сталося?

      Понад її плечем Рута зиркнула на однокласниць, які перешіптувалися під кабінетом біології з такими самими незбагненно-жалобними мінами. Рута була кволою й трохи не в гуморі, але пригніченою не почувалася; вона наготувалася почути чергову порцію пліток, якими полюбляла ділитись Іванка, і через те не відразу осягнула зміст почутого.

      – Чорнай помер, – сказала однокласниця.

      – Який Чорнай?

      Іванка закотила очі та злегенька поторсала Руту за плече.

      – Статник, прокинься!

      І тут до неї дійшло.

      – Що?! – дівчину ніби струмом ударило. – Яків Демидович?

      Починаючи з восьмого класу, Яків Чорнай вів у них зарубіжну літературу. Взірцево тактовний і ввічливий (напевно, найпорядніший чоловік, якого Рута будь-коли зустрічала), Чорнай був одним із найцікавіших учителів школи. Він знав про літературу все й розповідав про неї так, що навіть у безнадійних двієчників відвисала щелепа. Руті іноді спадало на гадку, що за останні триста років не опублікували жодної книжки, яку б Яків Демидович не прочитав. І це попри те, що сама Рута до восьмого класу не просто не любила читати, а взагалі не розуміла, навіщо літературу вчать у школі. Григір Статник, її батько, на початку нульових, коли любов до книг іще не здавалася йому чимось негідним, зрідка почитував дешевенькі детективи, які радили друзі, й анітрохи не переймався тим, щоб заохотити до читання сина чи старшу доньку. Коли підросла Рута, стало ще гірше: Григір більше не вважав читання (а понад усе – читання художніх книжок) конче необхідним для повноцінного розвитку й одного дня, ні з ким не порадившись, здав на макулатуру навіть ту мізерну бібліотеку, що зберігалась у їхньому домі. Рутина сестра, Індія, також не була хтозна-якою книголюбкою й читала здебільшого те, що вимагали в школі, та (значно рідше) класику, яка не належала до переліку рекомендованих програмою творів, – аж поки не з’явився Чорнай.

      Восени 2014-го Яків Демидович почав викладати зарубіжну літературу в старших класах. Новий учитель із легкістю порозумівся з Індією, і невдовзі по тому Рута з подивом помітила, що її сестра дедалі більше часу приділяє читанню. На ту пору найвищою оцінкою СКАЧАТЬ