Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побачити, як його процес постає перед самоусвідомленням. Цей процес, по-перше, репрезентуватиме аспект нерівності обох членів, перехід середньої ланки у крайності, що, як крайності, протиставлені одна одній, і тоді одна з них – лише визнана, а друга – лише визнає.

      Самоусвідомлення – це передусім просте буття-для-себе, самототожність, досягнена завдяки вилученню всього іншого з себе; його сутність і абсолютний об’єкт – це Я, і в цій безпосередності, в цьому бутті свого буття-для-себе воно є одиничним. А те, що для нього інше, – це якийсь несуттєвий об’єкт, позначений негативністю. Але інший – теж самоусвідомлення; один індивід постає перед іншим індивідом. Постаючи отак безпосередньо, один для одного вони певним чином є спільними об’єктами; це незалежні постаті, свідомості, занурені в буття життя (під життям тут треба розуміти об’єкт, що існує), які ще не здійснили одна для одної процес абсолютної абстракції, знищення всякого безпосереднього буття, щоб бути тільки суто негативним буттям самототожної свідомості, і ще не розкрились одна одній як чисті буття-для-себе, тобто як самоусвідомлення. Кожне, звичайно, визнає свою вірогідність, але не вірогідність іншого, і тому в його вірогідності немає істини: адже істина полягала б лиш у тому, що його власне буття-для-себе було б для нього незалежним об’єктом, або, що означає те саме, що об’єкт був би репрезентований йому як чиста вірогідність. А згідно з поняттям визнання це неможливо, окрім хіба ситуації, коли інший існує для нього так само, як воно для іншого, і коли кожне в собі і своїми діями, і діями іншого досягає чистої абстракції буття-для-себе.

      Але репрезентація себе як чистої абстракції самоусвідомлення полягає в тому, щоб виявитись як чисте заперечення своєї об’єктивної форми або показати свою непов’язаність із жодним визначеним існуванням, з жодною загальною одиничністю існування взагалі, свою непов’язаність із життям. Така репрезентація – це подвійна діяльність: діяльність, спричинена іншим, і власна діяльність. Отже, тією мірою, якою це діяльність іншого, кожне прагне і смерті іншого. Але тут наявна ще й друга діяльність, діяльність, спричинена самим собою, бо перша діяльність містить у собі й ризик для власного життя. Отже, відносини обох самоусвідомлень визначені так, що вони випробовують себе і одне одного боротьбою на смерть і життя. Вони повинні встрявати в цю боротьбу, аби свою вірогідність, що вони існують для себе, піднести до рівня істини, і то й тоді, коли йдеться про іншого, і тоді, коли йдеться про себе. Тільки ризикуючи життям, можна здобути свободу й випробувати її і довести, що сутність самоусвідомлення – це не буття, не безпосередня форма, в якій воно вперше постає, не його зануреність в обшир життя, а те, що в ньому немає нічого, що не було б зникущим моментом, те, що воно є чистим буттям-для-себе. Індивіда, що не ризикував своїм життям, можна, звичайно, визнати за особу, але він ще не досяг істини цього визнання як незалежного самоусвідомлення. Так само СКАЧАТЬ