Безкінечність, цей абсолютний неспокій чистого саморуху – такого, коли щось визначене певним способом, скажімо, як буття, радше є протилежністю цьому визначенню, – є, безперечно, душею всього, з чим ми стикалися досі, але саме у внутрішньому вона вперше постає вільно. З’явище, або взаємодія сил, уже виявляє себе, але передусім лише як пояснення безкінечність вільно виходить наперед; оскільки вона нарешті стала об’єктом для свідомості, як те, чим вона є, свідомість стає самоусвідомленням. Пояснення, яке пропонує тяма, попервах лиш описує, що таке самоусвідомлення. Тяма скасовує наявні в законі відмінності, які вже стали чистими, але ще байдужі, і ставить їх у лоно єдиної єдності, – єдності сили. Але це самоототожнення – безпосередньо ще й роздвоєння, бо тяма касує відмінності й утверджує єдність сили, тільки створивши нову відмінність – між законом і силою, – що, проте, водночас не є відмінністю; крім того, щоб і ця відмінність теж не була відмінністю, вона йде далі і скасовує й цю відмінність, чинячи так, аби сила мала ту саму будову, що й закон. Але цей процес, чи ця необхідність, – це ще й необхідність і процес тями, тобто процес як такий ще не став об’єктом тями, бо тяма в цьому процесі має за свої об’єкти позитивну та негативну електрику, відстань, швидкість, притягальну силу й тисячі інших речей, що становлять зміст моментів цього процесу. В поясненні саме тому так багато самозадоволення, що свідомість при цьому, якщо можна так висловитися, безпосередньо спілкується з собою, тішиться тільки собою, хоча здається, ніби вона робить щось інше, але насправді вона переймається тільки собою.
У протилежному законі – як інверсії першого закону, – або у внутрішній відмінності, безкінечність, щоправда, й сама стає об’єктом тями, але вона як така знову не спромагається віддати їй належне, ще раз поділяючи на два світи, на дві субстанційні стихії, відмінність у собі, самовідштовхування однойменного і притягання нетотожного; процес, яким він є в досвіді, є тут для тями подією, а однойменне й нетотожне СКАЧАТЬ