Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ полюс, що є в‐собі водневого полюсу, є наявним кисневим полюсом того самого вольтового стовпа. Проте реальний злочин має свою перевернутість і своє в‐собі як можливість у намірі як такому, а не в доброму намірі, бо істиною наміру є тільки сам учинок. А злочин, відповідно до свого змісту, має своє відображення-в-собі, або свою перевернутість, у реальному покаранні; покарання – це примирення закону з реальністю, протиставленою йому в злочині. І, нарешті, реальне покарання має свою перевернуту реальність у собі, бо воно є такою реалізацією закону, внаслідок якої діяльність, що її здійснює закон у формі покарання, сама себе касує, закон із діяльного знову стає чинним законом у стані спокою, і конфлікт індивіда з ним і закону з індивідом припиняється.

      Отже, з ідеї перевернутості, що становить сутність одного аспекту надчуттєвого світу, ми повинні вилучити чуттєве уявлення про зафіксованість відмінностей у якійсь відмінній стихії, що забезпечує їхнє існування, і це абсолютне поняття відмінності слід репрезентувати й осягати суто як внутрішню відмінність, самовідштовхування однойменного як однойменного і тотожність нетотожного як нетотожного. Слід думати про чисту зміну, або протилежність у самій собі, суперечність. Бо у відмінності, що є внутрішньою, протилежне – це не щось одне з двох (адже в такому разі воно було б чимсь сутнім, а не протилежним), а протилежне протилежному, або інше, наявне безпосередньо в ньому. Я, звичайно, ставлю протилежне тут, а інше, протилежністю якому воно є, — там; отже, я ставлю протилежне на один бік, беручи його як у собі і для себе без іншого. Але саме тому, що я маю тут протилежність у собі й для себе, це протилежність самій собі, тобто вона і справді має своє інше безпосередньо в собі. Отже, надчуттєвий світ, що є перевернутим, водночас сягає за межі іншого світу й має його в собі самому; цей світ є для себе перевернутим, тобто перевернутою формою себе самого; цей світ є сам собою і протилежним йому світом у межах однієї єдності. Лиш у такому разі відмінність є внутрішньою відмінністю, або відмінністю в собі, тобто у формі безкінечності.

      З допомогою безкінечності ми бачимо, як закон досягає завершеності у формі необхідності, а всі моменти світу з’явищ узято, таким чином, до внутрішнього. Згідно з попереднім викладом, те, що проста природа закону – це його безкінечність, означає: α) закон самототожний, проте є відмінністю в собі; іншими словами, закон – це однойменне, що самовідштовхується, або розпадається на два елементи. Те, що було назване простою силою, розпадається на два елементи і завдяки своїй безмежності є законом; β) те, що розпалося і становить частини, що, як гадають, властиві законові, репрезентується як сутнє і стале, а якщо ці частини розглядати без поняття внутрішньої відмінності, тоді час і простір, або відстань і швидкість, що постають як моменти тяжіння, не менш байдужі одне до одного (й не мають відносин необхідності одне з одним), СКАЧАТЬ