Феноменологія духу. Георг Гегель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сказане про спосіб і необхідність процесу дослідження, може стати в пригоді і при визначенні методу виконання. Це пояснення, коли трактувати його як відносини науки зі з’явлюваним знанням і як дослідження й критична перевірка реальності пізнання, здається, не може реалізуватися без якогось припущення, покладеного в основу як критерій. Адже перевірка полягає в застосуванні якогось визнаного критерію, і саме на основі визначеної в результаті перевірки тотожності чи нетотожності того, що перевіряють, із цим критерієм вирішують, чи воно хибне чи ні; критерій загалом, і так само й науку, якби вона правила за критерій, вважають при цьому за сутність або за в‐собі. Але тут, де наука вперше виходить наперед, ні сама наука, ні будь-який критерій не виправдовують себе як сутність або як у-собі, а без цього, здається, жодна перевірка неможлива.

      Ця суперечність та її усування стануть набагато визначенішими, якщо пригадати спершу абстрактні визначення пізнання та істини, як вони постають у свідомості. Свідомість відрізняє щось від себе й водночас пов’язана з ним, або ж, як кажуть тепер, щось існує для свідомості, і визначений аспект цього пов’язування або буття чогось для свідомості – це знання. Але від цього буття для іншого ми відрізняємо буття-в-собі; те, що пов’язане зі знанням, водночас і відрізняється від нього, і утверджене як сутнє також і за межами цих відносин; аспект цього в‐собі називають істиною. Те, що, власне, криється в цих визначеннях, нас уже далі не обходить: якщо об’єкт нашого дослідження – знання в його з’явлюваній появі, то передусім і його визначення треба приймати за такі, якими вони безпосередньо дані нам, а вони дані нам десь так, як ми щойно сформулювали.

      Якщо тепер ми досліджуємо істину знання, то видається, що ми досліджуємо те, яким знання є в собі. Проте в цьому дослідженні знання – наш об’єкт, воно існує для нас, тож у-собі знання, якби ми з’ясували його, було б радше буттям (знання) для нас; те, що ми б назвали сутністю знання, було б радше не істиною знання, а тільки нашим знанням про нього. Сутність, або критерій, полягав би в нас, а те, що порівнюють із цим критерієм і про що на основі такого порівняння щось вирішуватимуть, не конче має визнавати цей критерій.

      Але природа об’єкта, який ми досліджуємо, долає це відокремлення, або цю ілюзію відокремлення, і припущення. Свідомість сама дає собі свій критерій, тож дослідження буде через те самопорівнянням свідомості з собою, бо щойно утворена відмінність належить їй. У свідомості один елемент існує замість іншого; іншими словами, свідомість узагалі містить у собі визначеність моменту знання; водночас в очах свідомості це інше існує не просто для неї, а й за межами цих відносин, тобто в собі, а отже, є моментом істини. Таким чином у тому, що свідомість усередині себе називає в‐собі, або істиною, ми маємо критерій, який сам постає, щоб вимірювати властиве свідомості знання. Коли назвати знання СКАЧАТЬ