Ліна Костенко. Олег Кудрин
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ліна Костенко - Олег Кудрин страница 11

СКАЧАТЬ вище і вище, ніби він ішов уже на небо. Я зрозуміла, що солдат був поранений, увійшов навзгинці, намагався піднятись і тримався руками за стіну <…> А у дворі вже грав на губній гармошці німець. А другий сидів навпочіпки серед гарбузів, і на тому гарбузі, що ходив колись по городу і питався свого роду, вирізав ножиком ім’я своєї дівчини: BERTA»37.

      І знову хочеться відзначити небанальне коло читання дівчинки Ліни – Амброз Бірс. Американський класик кінця XIX – початку ХХ століття. В СРСР він видавався не часто і був не на найкращому рахунку, адже погляди мав не такі ліві, як у шанованіших більшовиками Джека Лондона і Ептона Синклера. 1926 року у виданій в СРСР книжці Синклера «Мистецтво Мамони: Досвід економічного дослідження» Бірса було жорстко розкритиковано в нарисі «Знаменитий веселун»… Дуже цікавий і смисловий контекст згадки Бірса саме в цьому фрагменті спогадів Костенко. Адже американець був відомий не тільки як «веселун», сатирик-гуморист, але і як один із засновників «горору», автор «страшних» оповідань. Його загадкова смерть – 1913 чи 1914 року він безслідно зник під час мексиканської громадянської війни, ймовірно, був кимось розстріляний – зробила вагомішою другу шальку терезів його творчості. І в цьому смислі безіменний червоноармієць, який помер у будинку Ліниної тітки, мовби повторив долю Бірса. Асоціативне мислення великого поета. Навіть в інтерв’ю, підсвідомо, але Костенко назвала зовсім не випадкового учасника… І в «Записках самашедшого» (2010) вона відтворить одну з найстрашніших сцен «несмішного» Бірса – смертельне боріння людини з невидимим чудовиськом на вівсяному полі. Це здасться їй найточнішою метафорою актуальної політичної ситуації в Україні.

      Переступивши через Дніпро, фронт вирушив далі. Батько потрапив у котел під Лохвицею. Шпиталь, у якому він був інтендантом, розбомбили. Його командир – застрелився. А батько повернувся до сім’ї.

      У німецьку окупацію жилося важко, голодно. Були то на Трухановому острові, то в Ржищеві. Часто доводилося ходити по селах, міняти речі на їжу. Ось вірш, біографічно цінний точною географічною прив’язкою. Корчувате – село на березі Дніпра. Але літературно – ще ціннішою психологічною напругою. І тут теж є нудьгуючий окупант зі зброєю в руках.

      У Корчуватому, під Києвом,

      рік сорок другий, ожеледь, зима.

      Маленький цуцик п’ятами накивує.

      Знічев’я німець зброю підніма.

      І цілиться. Бо холодно і нудно

      йому стоять, арійцю, на посту.

      А навкруги безсмертно і безлюдно,

      бо всі обходять німця за версту.

      Лишає мить у пам’яті естампи.

      Ворона небо скинула крильми.

      Вже скільки снігу і подій розтануло

      там після тої давньої зими!

      Вже там цвіли і квіти незліченні,

      вже там і трасу вивели тугу.

      …А все той німець цілиться знічев’я.

      …А все той песик скімлить на снігу38.

      Крижаний холод зими, крижаний страх війни. Цілиться німець знічев’я. Але не стріляє (все ж Третій СКАЧАТЬ



<p>37</p>

Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. C. 150—151.

<p>38</p>

Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 109.