Ліна Костенко. Олег Кудрин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Весна 1941 була прекрасною. На день народження Ліні подарували гітару, красиво зав’язану, як годиться, оксамитовим рожевим бантом. Вона так мріяла навчитися грати на ній (як там – «дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами»), і навіть починала вже щось бринькати. Літо теж починалося чудово. Особливо 22 червня – якраз у мами день народження. Бабуся (вона теж переїхала до Києва, продавши хатку в Ржищеві) збиралася пекти традиційний високий пиріг у «чуді»34. І раптом – новина про війну. Ліна принесла її від сусідів, куди побігла до подружки. Батько спочатку не повірив, розсердився – думав, дурні жарти. Взяв відро ніби по воду, пішов до колонки, перевірити ще раз. Повернувся похмурий. Усе правда – війна.

      Війна – попелище для Попелюшки

      Тільки Ліна не злякалася. Дитяча рішучість вимагала виходу, негайного рішення, прямої дії на відплату. «Не бійтеся. Я сяду в літак, полечу до Берліна, прив’яжу до шворки чорнильницю <…>, та як розгойдаю її над Гітлером, як розмахнусь! І прямо йому в лоб. І закінчиться війна»35, – втішала Ліна рідних. Але в житті все було навпаки – німецькі літаки летіли і летіли. Фронт швидко йшов до Києва, до Дніпра…

      Батька мобілізували відразу. Старше начальство облнаросвіти евакуювалось. У сім’ї Костенка теж був шанс, але… Приятелеві, колезі батька виділили машину на дві сім’ї. А той чи забув похапцем, чи то вирішив не морочитися (це ж Труханів острів – поки туди доберешся), але за Костенками ніхто не прийшов, не заїхав.

      Є дивовижні за своєю кінематографічною виразністю опису спогади цих перших місяців війни: «Мені було одинадцять. Ішов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі. Все гриміло і сипалося. Німці гатять по Дніпру, радянські по німцях, а все летить над головами у нас. По радіо передають, що бої йдуть на білоцерківському напрямку, а німці вже за горою <…> А мені ж нудно. Сидиш між дорослих, хтось плаче, хтось молиться, хтось дрімає <…> Темно. Намацала якусь галузочку і вожу нею по стіні, пишу…» Через роки Ліна Василівна не могла точно пригадати, що вона писала, але з вражаючою силою передала ті відчуття.

                                Мій перший вірш написаний в окопі,

                                На тій сипкій од вибухів стіні,

                                Коли згубило зорі в гороскопі

                                Моє дитинство, вбите не війні.

                                Лилась пожежі вулканічна лава,

                                Стояли в сивих кратерах сади.

                                І захлиналась наша переправа

                                Шаленим шквалом полум’я й води.

                                Був білий світ не білий вже, а чорний.

                                Вогненна ніч присвічувала дню.

                                І той окопчик —

                                Як підводний човен

                                У морі диму, жаху і вогню.

                                Це вже було ні зайчиком, ні вовком —

                                Кривавий СКАЧАТЬ