Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ додаткового кусня хліба або грубішого коца. Тепер, Владеку, я маю намір відправити тебе працювати на кухню на місяць, але продовжуй рапортувати мені щоранку. Це єдиний шанс не втратити свою ногу, і я не отримаю жодної втіхи, якщо її доведеться відрізати. У нас тут немає сучасних хірургічних інструментів, – додав він і показав на великий ніж і пилку, що висіла на стіні. Владек сіпнувся.

      Доктор Дуб’єн написав ім’я Владека на аркуші паперу, і наступного ранку той замельдувався на кухні, де мив тарілки у льодяній воді і допомагав готувати те, що там називали їжею. Він визнав це позитивною зміною після рубання колод весь день: додаткова порція юшки, товстий шматок чорного хліба з подрібненої кропиви та шанс залишатися всередині, де тримається тепло. Якось кухар навіть розділив із ним половину яйця, хоча жоден із них не міг бути впевненим у тому, що його відклала птиця. На гоєння ноги Владека знадобився якийсь час, але він усе одно помітно накульгував. Доктор Дуб’єн мало що міг вдіяти для нього за відсутності будь-яких дієвих медикаментів, крім того, щоб пильно наглядати за процесом одужання.

      Дні минали, і лікар із Владеком потоваришували. Щоранку вони бесідували щораз іншою мовою, але Дуб’єну найбільше подобалося спілкуватися французькою, його рідною мовою, якої він не чув цілих п’ятнадцять літ.

      – За сім днів, Владеку, тобі доведеться повернутися до своїх обов’язків у лісі. Охоронці оглянуть твою ногу, і я більше не зможу тримати тебе на кухні. Тому слухай уважно, бо я вигадав план для твоєї втечі.

      – Зробимо це разом, лікарю, – сказав Владек. – Лише разом.

      – Ні, тільки ти. Я вже занадто старий для такої довгої подорожі і хоча мріяв колись про втечу, тепер би лишень тебе затримував. Мені буде досить знати, що хоч хтось зміг цього досягти, і ти перший із тих, кого я зустрів, хто переконав мене, що зможе досягти успіху.

      Владек мовчки слухав, а лікар викладав йому свій план.

      – За останні п’ятнадцять років я заощадив двісті рублів – вам не платять понаднормово, якщо працюєте на росіян.

      Владек спробував усміхнутися на цей давній табірний жарт.

      – Я ховаю гроші у пляшечці від ліків – чотири банкноти по 50 рублів. Коли настане час утікати, запхну гроші у твій одяг.

      – Який одяг? – не зрозумів Владек.

      – У мене є костюм, сорочка та шапка. Я обміняв їх в охоронців на медикаменти іще дванадцять років тому, коли ще сподівався одного дня чкурнути звідси. Не зовсім за останньою модою, але одежа допоможе здійсненню твоєї мети.

      Зібрані за п’ятнадцять років двісті рублів, сорочку, костюм і шапку лікар був готовий щедро пожертвувати Владеку в одну мить. Владек зроду не бачив такого прояву самопожертви.

      – Наступного четверга буде єдина можливість для втечі, – правив далі лікар. – Тоді до Іркутська потягом мають прибути нові арештанти. Для такої нагоди охоронці завжди беруть чотирьох людей із кухні та відправляють їх вантажівкою варити їжу для прибульців. Я вже домовився зі Станіславом, старшим кухарем, – він продовжив стиха, – що в обмін СКАЧАТЬ