Каїн і Авель. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ очищаючи від снігу два чи три стовбури, які вони звалили напередодні, й долучати їх до тих, які зрубали цього дня. Цей план завжди спрацьовував, і гурту Владека ніколи не зменшували порцій. Іноді їм навіть вдавалося повернутися до табору з невеликим шматком дерева, прив’язаним до литки, щоб покласти його в грубку вночі. Слід було бути обережним, позаяк завжди існував ризик, що когось обшукають на вході до табору, змушуючи зняти один або й обидва черевики, – тоді доводилося стояти босоніж на замерзлому снігу. Якщо когось ловили з чим-небудь на їхньому тілі, то покаранням було три дні без їжі.

      Так минали тижні, а нога Владека закоцюбла і дуже боліла. Він мріяв про дні, коли температура повітря знижувалася до сорока градусів нижче нуля, тоді роботи надворі відкладали, хоча втрачений день треба було відробляти найближчої неділі, коли їм зазвичай дозволяли лежати хоч цілу добу.

      Одного вечора, коли Владек тягнув важкі колоди, його нога розболілася нестерпно. Коли він поглянув на шрам, то виявив, що той почервонів і набряк. Хлопець показав рану охоронцеві, і той наказав йому звернутися до табірного лікаря іще до сніданку. Владек цілу ніч сидів, майже торкаючись ногою грубки, але тепло від неї було таким слабким, що біль не полегшувало.

      Наступного ранку Владек піднявся на годину раніше, ніж зазвичай. Якщо не звернутися до лікаря до початку роботи, доведеться чекати до наступного дня. А хлопець не зміг би витримати іще один день такого гострого болю. Він повідомив про свою недугу лікарю, назвавши свої ім’я та номер. Медик виявився голомозим і сутулим приязним стариганем. Владеку здалося, що він виглядав навіть старшим за барона у його останні дні. Він мовчки оглянув ногу Владека.

      – Рана загоїться, лікарю? – запитав Владек.

      – Балакаєш російською?

      – Атож, пане.

      – Не треба називати мене паном. Моє прізвище Дуб’єн. Я такий самий в’язень, як і ти.

      Владек був здивований.

      – Хоча тепер завжди кульгатимеш, юначе, – продовжив він, – твоя нога знову повернеться до норми. Але норми для чого? Щоб усе життя валити дерева у цьому забутому Богом місці?

      – Ні, лікарю. Я маю намір дати драпака і повернутися до Польщі, – відповів Владек.

      Лікар пильно поглянув на нього.

      – Тримай язика на припоні, дурний хлопчиську… Ти вже мав би знати, що втеча звідси неможлива. Я тут уже п’ятнадцять років, і не минуло жодного дня, щоб я не мріяв накивати звідси п’ятами. Немає такого способу. Ніхто й ніколи не втікав звідси, щоб потім залишитись живим. І навіть теревенити про це означає десять днів у карцері, де годують кожен третій день і немає грубки. Якщо ти колись виберешся з цього місця, то вважай, що тобі неймовірно пощастило.

      – Я втечу. Я хочу і зроблю це, – пообіцяв Владек, споглядаючи на дідугана.

      Той зазирнув у очі Владекові.

      – Мій любий друже, ніколи більше не промовляй цього, СКАЧАТЬ