Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ метелика, що залетів до нас у майстерню. Барзіг аж зблід і споважнів, коли ми дали йому ту дивовижу. То була так звана мертва голова – вельми рідкісний метелик, якого саме бракувало в його колекції. Він ніколи не забував цього епізоду й відтоді добував нам замовлення на ремонт, де тільки було можна. А ми ловили для нього кожну комаху, яка траплялася нам під руку.

      – Чарочку вермуту, пане Барзіг? – запитав Ленц, до якого знов повернувся добрий гумор.

      – До вечора я ніякого алкоголю не п’ю – це моє тверде правило, – відповів Барзіг.

      – Правила інколи треба порушувати, бо яка тоді з них радість, – заперечив Готфрід і налив вина. – Випиймо за майбутнє бражника бузкового, павиного ока й перламутрівки.

      Барзіг якусь мить вагався.

      – Ви так умієте підійти до мене, що ніяк відмовитись, – сказав він і взяв чарку. – Але тоді давайте вип’ємо й за волове око! – Він зніяковіло усміхнувся, ніби сказав щось двозначне про жінок. – Я, бачте, відкрив новий тип… Зі щетинистими вусиками.

      – Ого! – сказав Ленц. – Честь вам і слава! Отже, ви один із першовідкривачів у цій галузі, і ваше ім’я буде вписане в аннали природничих наук!

      Ми випили ще по чарці за щетинисті вусики. Барзіг витер губи.

      – А я до вас із гарною новиною: можете забрати «форд». Дирекція погодилась доручити ремонт вам.

      – Чудово! – сказав Кестер. – Нам ця робота дуже до речі. А як із нашим кошторисом?

      – Його схвалено.

      – Без відрахувань?

      Барзіг примружив одне око.

      – Спершу пани опиралися, та врешті-решт…

      – Повну чарку за страхову компанію «Фенікс»! – сказав Ленц і налив усім знову.

      Барзіг підвівся та став прощатися.

      – А жінка, що сиділа у «форді», – сказав він, виходячи, – таки померла кілька днів тому. А мала тільки порізи. Мабуть, забагато крові втратила.

      – А скільки їй було років? – запитав Кестер.

      – Тридцять чотири, – відповів Барзіг. – Вагітність на четвертому місяці. Застрахована на двадцять тисяч марок.

      Ми відразу ж поїхали, щоб забрати машину в її власника – якогось пекаря. Він уночі їхав напідпитку й з розгону ввігнався в мур. Дружина його дістала поранення, а його хоч би тобі дряпонуло.

      Він прийшов у гараж, коли ми вже взяли машину на буксир, і став, мовчки дивлячись на нас: похнюплений, зсутулений, короткошиїй, він аж наче похилився вперед. Обличчя в нього було, як у всіх пекарів, нездорового, сірувато-білого кольору, і в сутінку він нагадав мені великого кволого хробака. Він повагом підійшов до нас.

      – Коли машина буде готова? – спитав.

      – Тижнів за три, – пообіцяв Кестер.

      Він показав на відкидний верх машини.

      – Це теж включено?

      – Нащо? – здивувався Кестер. – Адже він цілісінький.

      Пекар роздратовано пересмикнув плечима.

      – Бачу. СКАЧАТЬ