Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Так звикаєш крутитися, наче в колесі, що, коли випадає вільна хвилина, ти почуваєшся, наче не в своїй тарілці.

      Я підняв комір пальта.

      – А що нам, власне, заважає жити, Отто?

      Він глянув на мене й усміхнувся.

      – Було таке, що заважало, Роббі.

      – Це правда, – погодився я. – А все-таки…

      З-під автогену бризнуло над асфальтом яскраве зелене проміння. Освітлений зсередини намет робітників здавався темним затишним житлом.

      – Як ти гадаєш, «кадилак» до вівторка буде готовий? – запитав я.

      – Може, й буде, – відповів Кестер. – А тобі навіщо?

      – Та просто так…

      Ми встали й пішли додому.

      – Сьогодні мені якось не по собі, Отто, – сказав я.

      – З кожним буває. На добраніч, Роббі.

      – На добраніч, Отто.

      Я ще трохи посидів у себе в кімнаті. Вона раптом перестала мені подобатись. Потворна люстра, занадто яскраве світло, потерті крісла, безнадійно буденний лінолеум, а ще цей умивальник, це ліжко й над ним ота картина із зображенням битви під Ватерлоо… «Ні, сюди не приведеш порядної людини, – подумав я собі. – А жінку й поготів. Хіба що повію з “Інтернаціоналю”».

      ІІІ

      У вівторок уранці ми сиділи на подвір’ї перед своєю майстернею і снідали. «Кадилак» був готовий. Ленц тримав у руках аркуш паперу й переможно дивився на нас. Він завідував у нас рекламою і тільки-но прочитав мені й Кестерові складене ним оголошення про продаж машини. Воно починалося словами «Відпустка на південному узбережжі в розкішному екіпажі» і було чимось середнім між віршем та гімном.

      Ми з Кестером трохи помовчали. Треба було оговтатись після цієї зливи нестримної фантазії. Ленц уважав, що приголомшив нас.

      – Тут тобі й поезія, і розмах, хіба ні? – гордо запитав він. – У нашу ділову добу треба бути романтиком, у цьому весь фокус. Протилежності приваблюють.

      – Та не тоді, коли йдеться про гроші, – заперечив я.

      – Автомобілі купують не для того, щоб укласти в щось гроші, хлопче, – не погодився зі мною Готфрід. – Їх купують, щоб витратити гроші, а тут уже починається романтика, принаймні для ділової людини. А для більшості людей вона навіть на тому й кінчається. Як ти думаєш, Отто?

      – Бачиш… – обережно почав Кестер.

      – Та що тут довго балакати, – перебив я його. – Так рекламують курорт або якийсь косметичний крем, але не автомашину.

      Ленц хотів щось заперечити.

      – Стривай, – повів я далі. – Ти вважаєш, Готфріде, що ми прискіпливі. То спитаймо Юпа. Це ж бо голос народу!

      П’ятнадцятирічний Юп був нашим єдиним службовцем, щось на зразок учня. Він обслуговував бензоколонку, приносив нам сніданок, а ввечері складав на місце інструмент. Він був невеличкий на зріст, обсипаний ластовинням і мав величезні відстовбурчені вуха. Я таких СКАЧАТЬ