Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ європейців, гнаний, немов рятуючись від вогню, побіг просто до них.

      – Мир вам, браття мої!

      – І вам того ж бажаємо, – кивнув Александр, усміхаючись у вуса.

      – О, нечестивці! – скрикнув англійською незнайомець, погрожуючи своїм переслідувачам кулаком.

      Побачивши озброєних незнайомців, музики трохи вгамувалися.

      – А тепер, мосьє, заспокойтеся! – мовив Альбер де Вільрож. – По-моєму, ці чорношкірі хлопці не надто ворожі до вас. Єдине, що вам загрожує, – це або повна глухота, або ненависть до африканської музики на все життя.

      – Це кляті упертюхи! Мені так і не вдалося пролити світло Писання в ці дикі душі! Вони вперто тримаються свого…

      – Чому вас переслідували у такий дивний спосіб? – здивувався Александр.

      – Вони вигнали мене зі своїх земель, брате мій… – зітхнув проповідник. – Я простий слуга Божий, але якщо у вас немає фургона з товарами для обміну, вони вас випроваджують – аж на межу своєї території. Я прибув сюди тільки сьогодні вранці… І що тепер мушу робити, поневіряючись, сам-один, ще й позбавлений засобів до існування?

      – Хочете розділити з нами скромну трапезу і доєднатися до нашої експедиції?

      – Майте на увазі, ви далі й кроку не ступите, якщо не маєте чим удовольнити пожадливість цих дикунів.

      – Ну, щодо цього не турбуйтеся, містере… е-е… слуга Божий… А тепер, схоже, настав час для перемовин, – стримано кивнув Александр, помітивши, що до нього наближається один із тубільців.

      Значний арсенал європейців, здається, справив належне враження на чорношкірого вождя. Озирнувшись, він подав знак, і з гущавини зараз же вискочила його обшарпана охорона, озброєна списами та іржавими мушкетами. Сам вождь був у сірому фетровому капелюсі з білим пером, коротких штанях і чоботях із закотами; коло коміра його подертої куртки за тубільним звичаєм були приторочені коробочка, разок намиста, ніж, табакерка і уривок від хвоста фенека, що вочевидь правив вождеві за носовичок.

      Александр заледве зміг стримати усмішку, коли тубілець заговорив ламаною англійською:

      – Мій білий брат знає, що за прохід землею бечуанів належить сплатити?

      – Охоче. Кому?

      – Мені.

      – Назвіться, будь ласка, добродію.

      – Мене послав король Сікомо…

      – От що, чоловіче добрий, – спохмурнів Александр, – я краще заплачу самому містерові Сікомо.

      – Мій білий брат дасть мені синього костюма, червону сорочку і новий капелюх з пером, – не здавався тубілець. – Рушницю, порох, свинець…

      – Білий брат дасть вам монету в десять франків і благословення, про все інше ми поговоримо з Сікомо. Тих речей, які вам потрібні, у нас немає.

      – Де то видано? – вигукнув, кривляючись, вождь. – Щоб біла людина подорожувала без фургона? І не мала б речей, які можна обміняти на слонову кістку?

      – Авжеж, СКАЧАТЬ