Остання красуня Півдня. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за ним краєчком ока, – так вона вирішила показати свою холодність – Янсі помітила, що за останні дві години до батька повернулася його звичайна гідність. Його сиве волосся було дещо скуйовджене; на привабливому обличчі знову з’явився легкий рум’янець. І тільки в очах виступали червоні судини, що нагадувало про недавню пиятику.

      – Добре розважилася?

      – А чому це тебе турбує? – грубо відповіла Янсі.

      – Чому?

      – Здається, ввечері тебе не турбувало нічого. Я попросила тебе підвезти додому двох осіб, а ти не зміг вести власне авто!

      – Чорт забери, це я не зміг? – запротестував він. – Та в мене б вийшло взяти участь у перегонах на… ерані, ні – на арені. Це місіс Роджерс наполягала, аби її юний шанувальник вів авто, то що ж я міг вдіяти?

      – Це не її шанувальник, – різко виправила Янсі. З її голосу зникли всі ознаки млосності. – Вона такого самого віку, як і ти. Це її племінниця… Я мала на увазі – племінник.

      – Ну вибач.

      – Думаю, тобі доведеться вибачитися ще.

      Несподівано вона зрозуміла, що більше не тримає на нього зла. Їй було радше його шкода; її наздогнала думка, що, попросивши підвезти місіс Роджерс додому, вона зазіхнула на його свободу. Проте насамперед – дисципліна; попереду – ще багато суботніх вечорів.

      – Я слухаю, – вела вона далі.

      – Вибач мені, Янсі.

      – Гаразд. Я вибачаю, – відповіла манірно.

      – Ну що мені ще зробити, аби ти мені вибачила?

      Її голубі очі звузилися. Вона сподівалася – та ледве наважилася зізнатися собі в цьому – що він поїде з нею в Нью-Йорк.

      – Так… Подумаємо, – промовив він. – Зараз листопад. Якого числа?

      – Двадцять третього.

      – Зараз скажу тобі, – він задумливо з’єднав кінчики пальців. – Зроблю тобі дарунок. Усю осінь я хотів дозволити тобі відвідати Нью-Йорк, та справи йшли кепсько.

      Вона ледве стримала посмішку, – нібито справи для нього мали якесь особливе значення.

      – Та, якщо ти так хочеш поїхати, я зроблю тобі такий подарунок, – він підвівся зі стільця, перейшов кімнату й сів за стіл. – Маю трохи грошей в одному з нью-йоркських банків, вони лежать там доволі довго, – говорив він, шукаючи в ящику стола чекову книжку. – Я хотів закрити цей рахунок. Так, подивимося. Тут якраз… – його ручка щось зашкрябала. – Де в біса промокальний папір?

      Він підійшов до каміна й рожевий прямокутний папірець опустився на її коліна.

      – Ого! Батьку!

      Це був чек на триста доларів.

      – Ти справді даси мені такі гроші? – запитала вона.

      – Не хвилюйся, – запевнив він її й кивнув головою. – Це ще й стане різдвяним подарунком, адже тобі, мабуть, потрібна сукня чи капелюшок, чи ще щось.

      – Ну… – невпевнено почала вона, – Я навіть не знаю, чи зможу прийняти такий подарунок! У мене, взагалі-то, є дві сотні, сам знаєш. А ти впевнений…

      – Авжеж! – СКАЧАТЬ