Чорт зна що. Запропаща душа. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на неї тьмяну синь.

      У такі чудові ночі голосні пісні не втихають у нас по всіх вулицях, їм щось відголошує на ставу, начеб русалки, випливши погуляти при місяці, підроблюються під людські пісні. Порою пронесеться шумний гурт скрипок і бубнів з далекого кінця вулиці, і слідом за цим промчить юрба гультяїв: вони кружляють, вони змішуються, як танок нічних духів, і немов летять, немов пливуть у повітрі. Так проходить цілісінька ніч і коли місяць, зарум’янившись і збільшившись за ніч, стане сідати над димчастою водою й кине від себе багряну смугу вздовж усього ставка, тоді тільки розходиться гульлива молодь хропнути з годинку й набратися у сні нових сил і веселощів на завтрашній день.

      У людей поважних є своє діло, не таке привільне, але не менше їм утішне. Вийшовши з церкви, вони заходять додому взяти хлібець, і вирушають у гості до родичів, до приятелів, до знайомих. Там шумлять веселі розмови, червоніють наливки, носиться запашним паром варена; там напідпитку заходяться коло журавля, затіють і чеберячки, і чого не повигадують. Розповідати про все це буде довга історія, а в мене є друга. Саме хочу я розповісти вам, яка притичина сталася з воронізьким козаком Бурдюгом на Зелені свята.

      Кожний знає, що за нашим християнським звичаєм треба святкувати ввесь клечальний тиждень, і що робота, зроблена в свято, ніколи на добре не піде. Хіба мало буває прикладів, коли грім палив стоги сіна, що його накосили або нагромадили святочного дня! А в одного козака, на самого Палія, зайнялися на возі копи, насилу бідний встиг випрягти воли, а то б розлучився з ними навік. Кажуть, що того вогню, що займеться від грому, ніяка сила людська загасити не може. Але людину, мабуть, так уже створено, що її навчити важко: не встигне вибратись з одного гріха, а тут уже лізе в другий! Та й самому Бурдюгові була вже кара за роботу в свята. Раз у неділю віз сіно. Тільки, що ж? На половині дороги – баюра. Погода була суха, дощу не було з тиждень; і він же сам не далеко, як годину тому, їхав цією самою дорогою, і не було баюри. Нічого робити: Бурдюг повернувся назад, склав сіно і тоді проїхав додому вже по-сухому.

      Проте цю подію Бурдюг хутко забув, і минулого року на Зелені свята надумався згребти накошене до свят сіно. Було це на четвертий день свят. Поснідавши добре вареників і пампушок, що лишилися від учорашнього дня, він запріг у воза пару коней (Бурдюг був собі козак заможний) і поїхав до себе на хутір. Ввечері, коли за коловотором стало вже видно порох від череди, що поверталася з поля, а крізь неї чути було ляскання довгого батога і знайоме гукання чередника, вся парахвія, в якій жив Бурдюг, вражена була дивним явищем. Бурдюг, що завжди пестив свою пару коней і тільки зрідка пускав їх підтюпцем, тепер летів що є духу, сам на аршин підскакував на возі й раз у раз парив пугою коней; а вони неслися як стріла, і віз торохкотів начеб десять литовських таратайок бігло з гори. Всі старі козаки, що сиділи собі приємно без діла, і молоді хлопці, граючи на дорозі в кеглі, зробили один висновок: що сталося щось надзвичайне; СКАЧАТЬ