Чужі сни. Ян Валетов

Чтение книги онлайн.

      Розпеченим мерехтливим лезом розлом розкрив циклопічну споруду, як ніж – бляшанку. Ледве з’явившись із небуття, стіна, складе-на з багатотонних блоків, разлетілась ущент, обрушуючись у гарячу безодню фрагментами. Краї тріщини стрімко розходилися, піраміди заворушилися, ніби живі.

      Їх струнке геометричне розташування порушилося – ряди змістилися, наповзаючи один на одного. Вони падали, немов були споруджені не з каменю, скріпленого надміцним розчином, а з пластикових кубиків, які вередлива дитина може розкидати одним ударом ноги. Центральна піраміда все ще стояла. Океанське дно під нею хиталось, але сама будівля зберігала форму, хоча на площинах уже з’явилися сходи і тріщини.

      Розлом підійшов упритул до її стін і вгризся розпеченими зубами у величезне кам’яне тіло. Середня частина гігантської споруди зависла над вогняною порожнечею, що все ширше й ширше роззявляла пащу. Стіни піраміди почали обсипатися, стрункий гранований силует обплив, ребра зламалися. Ще кілька хвилин усе балансувало на межі обвалення, потім сила, розтрощивши морське дно на багато десятків кілометрів навколо, нарешті взяла гору над тим, що будувалося для вічності.

      Утомившись чинити опір, грандіозна споруда бухнула вниз у безодню, що розверзлась і пузирилася малиновою магмою. Вихори киплячої води рвонулися вгору, знищуючи все живе на своєму шляху. Вода, що ринула у провал, захоплювала за собою верхні шари, а разом із ними і мешканців океану. Стрімкі потоки тягли рибу, черепах, медуз, дельфінів і планктон униз, а назустріч їм, із глибини, вгору летіли струмені нагрітої до температури кипіння води. Усе, що потрапляло в потік окропу, миттєво зварювалося – весь океан над місцем катастрофи перетворювався на марсельський суп.

      Коли залишки пірамід і стіни остаточно зникли у вирі бульбашок, суспензії та пари, з дна провалу раптом шугонуло вогнем. Але не похмурим пурпуром розігрітої до тисяч градусів вулканічної магми, а неймовірно яскравим, майже блакитного кольору сяйвом, яке миттєво наповнило товщу води від дна до самої поверхні. Спалах був холодний (інакше б, напевно, від такої інтенсивності світлового потоку скипів би весь світовий океан). Здавалося, нічого яскравішого в світі бути не може, але, як виявилося, може. Світло пульсувало – наро-стало, слабшало і знову набирало силу. Безжальні жорна жахливих, абсолютно недоступних для осмислення мас каменю, що наповзали один на одного, пережовували останки циклопічної споруди. Але ось краї провалу здибилися, загорнулися назовні й раптом стрімко пішли на зближення, виштовхуючи геть воду, пару, чорну піну остигаючої магми, яка ще дихала жаром. У ту мить, коли тріщина зімкнулася, світло, яке до того здавалося нестерпно яскравим, спалахнуло з потроєною силою. Океан на сотні миль навколо осяявся блакитним, яке переходило в біле неприродне сяйво. Освітилися води, хвилі, хмари, що нависли над білими пінними гребенями. Потоки світла пронизали СКАЧАТЬ