Чужі сни. Ян Валетов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ звучала російська мова. Річ, почувши знайомі фразеологічні звороти, посміхнувся, потиснув Денисові руку, поцілував Карину в щоку і зник, несучи в теці попередній контракт, підписаний Давидовим за обідом у ресторані в Джерсі. Дружба – це, звичайно, добре, але угода могла принести Мартіну більше сотні тисяч доларів, а це вельми вагома причина бути дуже наполегливим агентом і гостинним господарем.

      Рейс на Арубу піднявся у повітря точно за розкладом, і величезний, як будинок, А-320, залишивши за собою діамантовий розсип нью-йоркських вогнів, поринув на південь. У той час, коли змучений безсонням Давидов уявив собі літакову фею, яка сиділа на кінчику крила, внизу, під гладеньким білим черевом лайнера, плескалися хвилі Карибського моря.

      Денис не міг бачити того, що бачив і знав екіпаж аеробуса, – просто на них із південного заходу рухався грозовий фронт завширшки дві з половиною сотні миль. Літак летів трохи вище бурі на висоті 29 000 футів, але все одно – труснути могло серйозно, й обігнути хмару, що стріляє блискавками навсібіч, у лайнера не вийшло б – сильний зустрічний вітер різко збільшив витрати пального, обмеживши дальність і скоротивши можливі варіанти маневру.

      Можна було повернутися в Маямі або сісти у Домінікані, але не-года, що невідь-звідки взялася, не видалася пілотові А-320 настільки вже серйозною перешкодою. Капітан вирішив іти на грозу, і це, в цілому, було вірним вибором. Ключовими словами можна вважати слова «в цілому», позаяк ніхто з тих, що летіли рейсом № 322 – ні екіпаж, ні тим більше пасажири, – не могли знати ще про одну подію, що відбувалася саме в той час, коли аеробус підлітав до грозового фронту.

      За сотню миль від східного узбережжя Гаїті підводна гора, що колись була вулканом, раптом затремтіла і луснула, розколюючись навпіл. Природно, землетрус у глибині океану не міг збити лайнер, який летів на висоті декількох десятків тисяч футів.

      Але це був не простий землетрус.

      Біля атлантичного узбережжя острова Гаїті.

      Домініканська Республіка.

      Той самий час

      Волосіні, що йшли в глибину, злегка тремтіли від натягування.

      Човен завмер нерухомо на гладенькій темній воді, і двоє рибалок дрімали, спершись на борт, в очікуванні клювання. Ніч була тиха. Легкі брижі від дихання нічного вітерця пробігали поверхнею і тут же зникали, і тоді зірки відбивалися в океані, як у дзеркалі.

      Сон рибалок був чуткий, але вони не могли розчути того, що відбувалося на глибині декількох миль і далеко від того місця, де на якорях-розтяжках гойдався рибальський баркас. Вони вже були мертві, але не знали про це – смерть тільки наближалася до човна, вишкіривши прозорі рідкі зуби.

      Гора луснула, земна кора розкололася, немов шкаралупа висохлого горіха, й океанська вода потоком ринула в розчахнуту червону щілину. Сотні тисяч тонн вологи скипіли від зіткнення з булькаючою розпеченою магмою, що вирвалася з пролому.

      Це було схоже на вибух, але куди страшніше вибуху. Можливо, атомний заряд у сотні СКАЧАТЬ