Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у вибори Малоросійські, раніше для них чужі, і бувши далекими від сіл і від зносин з Поляками, могли зручно зберігати права і свободи військові і одвертати від них насильства Поляків»46.

      Із наведених слів випливає наступне. Мовляв, у кінці XVI ст. малоросійські полки переживали утиски від поляків. Частина з них перебувала під владою коронного гетьмана (очевидно, малися на увазі козаки реєстрові). Друга ж частина порозумілася із запорожцями й обрали собі гетьмана. З того й часу з’явилися гетьмани Війська Запорізького. А першим серед них став Сагайдачний.

      У такому трактуванні подій «Історії русів» можна запримітити певну модернізацію. Автор переніс уявлення про полковий устрій Війська Запорізького XVIII ст. на минулі часи. Наприкінці XVI ст. існувало реєстрове козацтво, підконтрольне владі Речі Посполитої, й козацькі маси, які фактично жили на «нічийній землі» і були пов’язані із Січчю Запорізькою. Власне, Січ була їхнім центром.

      За часів Сагайдачного відбулася реорганізація українського козацтва, почав оформлятися його полковий устрій. Козаки спроможні були виставляти багатотисячне військо для здійснення військових походів. Відповідно, у них з’явилася потреба мати свої структурні підрозділи (сотні й полки), а також свого головнокомандувача, якого й почали іменувати гетьманом.

      Сагайдачний став одним із перших козацьких провідників, який почав широко й офіційно (!) перед владою Речі Посполитої вживати гетьманський титул. Це і знайшло відображення в «Історії русів».

      Далі в цьому творі, як і в Літописі Грабянки, звертається увага на боротьбу Сагайдачного проти татар і турків, зокрема на його морські походи, визволення ним християнських бранців: «…Гетьман Сагайдачний, дізнавшись, що Татари Кримські, скориставшись замішаннями Малоросійськими, вчинили на прикордонні селища напади і забрали до Криму багато бранців Малоросійських, відправився з пішим військом човнами Запорозькими на Чорне море, де одна половина військ попливла до міста Кефи (мається на увазі Кафа. – П. К.), а друга з самим Гетьманом вийшла в Сербулацькій пристані на берег і пройшла мимо Кефських гір до того ж таки міста і, вчинивши атаку на те місто з моря та з гір, взяла його штурмом. Полонених, в ньому знайдених, військо забрало і звільнило, а жителів винищило до ноги і місто пограбувало та спалило. Гетьман, перейшовши горами до міста Козлова, зробив з його передмістям те саме, що і Кефі; а жителі, зачинившись у замку, благали пощади і випустили всіх бранців з великими дарами до Гетьмана, котрий, так щасливо свою експедицію закінчивши, повернувся з полоненими і великою здобиччю у свої межі»47.

      Так само, як і в Літописі Грабянки, в «Історії русів» нічого не говориться про похід Сагайдачного на Москву. Це, як зазначалося, було темою небажаною. В образі Сагайдачного, представленого в «Історії русів», на перший план виходять антитатарські й антитурецькі моменти, а також почасти моменти антипольські й антиунітські.

      У цьому творі говориться, СКАЧАТЬ