Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перетворив у попіл Єлець, Лівни та інші прикордонні російські міста; допомагав з двадцятьма тисячами козаків польському королевичу Владиславу в осаді Москви; спустошив околиці цього міста, Коломну, Переяслав-Залеський, Калугу. Він діяв таким чином для особистої вигоди, бажаючи утримати за собою гетьманство, набув довіру від уряду польського, справедливий докір від потомства»55.

      Далі Бантиш-Каменський спеціально звертає увагу на контакти між Сагайдачним та московським двором. Пише, що туди він у 1620 р. послав посольство на чолі з Петром Одинцем. І хоча послів не допустили до царя Михайла, але їм дали гроші, сукна, лисячі шапки, тафту. «З ними, – читаємо в «Історії Малої Росії», – відправлені до Конашевича похвальна грамота й триста рублів для нього і його війська. Так великодушний Михайло помстився козакам за виявлену ними допомогу Владиславу»56. Зрозуміло, Бантиш-Каменському важливо було представити благородство московського царя, який навіть виявляв милість до людей, що завдали йому шкоди. Сагайдачний тут знову постає не в найкращому світлі.

      Багато місця в «Історії Малої Росії» присвячено Хотинській битві 1621 р. і участі в ній козаків та Сагайдачного. У творі провідною є думка, що вони відіграли важливу роль у цій баталії. Натомість польське командування, зокрема гетьман Ян Кароль Ходкевич, було представлене не найкращим чином. Воно, так можна зрозуміти з інтерпретації Бантиш-Каменського, не дало можливості козакам добитися перемоги над турками. А після Хотинської битви поляки, вступивши в переговори з турками, погодилися на вимогу останніх, щоб запорожці не здійснювали морських походів57.

      Бантиш-Каменський зазначав, що при Сагайдачному православні почали вільно споруджувати храми й монастирі. Говориться, що тоді була відновлена й православна ієрархія патріархом Феофаном. І все ж історик особливо не звертає уваги на роль козацького гетьмана в цих процесах.

      Натомість веде мову про його благочестя, вдаючись до поширення вигадок. Розповідає, ніби Сагайдачний в останні роки свого життя став ченцем: «…великий муж цей, вірний по гроб клятвами своїми, полишив земну велич, славу світу, щоб посвятити себе справам міцнішим, що ведуть до вічності, прийняв чернецтво, заспокоїв совість, але і в скромній обителі продовжував служити вітчизні: відновив власними коштами Києво-Братський монастир, у якому перебував, а також місцеве училище…». І «кінчив з честю в 1622 році славне життя»58.

      Бантиш-Каменський, використовуючи «Історію русів», стверджує, що саме Сагайдачний першим із козацьких провідників почав писатися гетьманом запорізьким. При ньому поляки не могли гнобити українців (малоросіян). Тоді ж і «притихла унія»59.

      Ще одним великим наративом історії України, який з’явився невдовзі після згадуваної роботи Бантиш-Каменського, стала «Історія Малоросії» Миколи Маркевича (1804—1860). У 1842—1843 рр. він випустив цю роботу в п’яти томах. Правда, лише перші два томи були авторським викладом історії, три ж останні – це збірники документальних СКАЧАТЬ