Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації? - Петро Кралюк страница 16

СКАЧАТЬ Петра Конашевича-Сагайдачного…» Касіяна Саковича.

screen_image_32_288_53

      Титульний лист книжки М. Маркевича «Історія Малоросії». 1842 р.

      Максимович, як і його попередники, багато говорить те, як козацький гетьман воював проти турків і татар, визволяв християнських бранців. Але не обходить увагою й похід Сагайдачного на Московію. При цьому в оцінці цього походу дискутує з Бантиш-Каменським. Зокрема, пише: «… Сагайдачному довелося оголити меч на єдиновірну Москву. За це історик Бантиш-Каменський накладає на славного гетьмана «докір від потомства. Але історик не повинен забувати, що Київська Русь належала тоді Польській короні, і Запорізьке військо звалося «військом його королівської милості», що Сагайдачний ішов на Москву не для себе, а на допомогу своєму королевичу, який все ще іменувався царем московським… Осада Москви доручена була королевичем гетьману Сагайдачному… Доля її була в небезпеці, оскільки її військо було малочисельне»61.

screen_image_33_67_309

      Михайло Максимович

      І все ж Максимович для реабілітації Сагайдачного за його московський похід наводить не лише цей аргумент, звертаючи увагу на те, що козацький гетьман був підданим Речі Посполитої. Він творить благочестиву легенду, стверджуючи, що Сагайдачний не взяв «єдиновірну Москву» саме з релігійних міркувань. Описуючи штурм козацькими загонами Москви, Максимович говорить наступне: «Опівночі Сагайдачний зі всім своїм військом був уже біля Арбатських воріт, і вже з допомогою петарди був зроблений пролом у воротах Острожних. Але при першій сутичці з московітами гетьман припинив осаду… Чому? Через те, я так думаю, що осада Москви була йому не на думці… Його козацьке серце могло противитися від думки, що він почав крушити єдиновірну йому російську столицю для того, щоби віддати її в руки іновірця… І, може бути, такі роздуми з’явилися в нього в той самий час, коли Москва дзвоном дзвонів своїх позвала православний народ до ранкової молитви на свято Покрови, і руки козаків, що чинили осаду, мимоволі потягнулися, щоб зробити хресне знамення… Зрештою, це моя особиста думка»62.

      У наведеному уривку маємо більше белетристики, художнього домислу, аніж відображення реалій історії. До того ж Максимович не стверджує, що саме так було, а дає зрозуміти, що так могло бути і це є його особисте бачення.

      Незважаючи на те, що чимало істориків скептично поставилися до наведеної Максимовичем легенди про Сагайдачного, який з благочестивих міркувань припинив осаду Москви, вона все ж набула помітного поширення. З одного боку, ця легенда представляла гетьмана в позитивному плані як набожну людину, що шанувала своїх одновірців. З іншого, вона відповідала стереотипам російської історіографії, згідно з якими Москва була оплотом православної віри. Через те православні (а такими були Сагайдачний і його козаки) не повинні були чинити їй шкоди.

      Чималий інтерес до постаті Сагайдачного виявляв Пантелеймон Куліш (1819—1897) – видатний український історик, СКАЧАТЬ

<p>61</p>

Максимович М. А. Собрание сочинений: в 3 т. – К., 1876. – Т. 1. – С. 360—361 (тут і далі переклад з російської автора).

<p>62</p>

Максимович М. А. Собрание сочинений: в 3 т. – Т. 1. – С. 362.