Романи. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але зовсім не центром. Центром були мовчазний Гемберд і трохи гордовитий Слоун.

      Дік Гемберд видавався Еморі, ще з першого курсу, виразним зразком аристократа. Він був худорлявий, але поставний, із чорним хвилястим волоссям, правильними рисами обличчя і смаглявою шкірою. Що б він не сказав – усе було якось невловно доречно. Він був безмежно хоробрий і доволі розумний, мав почуття честі і справедливості, які диктувались його благородством, окрім того, був напрочуд привабливим. Він міг бенкетувати, не втрачаючи контролю, навіть його найбільш богемні пригоди не виглядали позерством. Студенти одягались, як він, намагались говорити, як він… Еморі подумав: хоча він і не в авангарді цієї когорти, але нізащо б цього місця не змінив.

      Дік відрізнявся від добротного середнього класу (здавалося, він навіть ніколи не пітнів). І якщо комусь шофер міг відповісти фамільярно, почувши не менш фамільярне звертання, то Гемберд міг пообідати в «Шеррі» поруч із негром, і всім чомусь здавалось, що це нормально. Він не був снобом, хоча знався тільки з половиною своєї групи. Друзі його були найрізноманітніші: від найвищого класу до найнижчого, але втертись до нього в друзі було неможливо. Слуги обожнювали його. Він здавався еталоном того, до чого прагнули всі представники вищого класу.

      – Він – як з тих світлин англійських офіцерів з «Ілюстрованих новин Лондона», які загинули… – якось сказав Еморі Алеку.

      – Ну, – відповів Алек, – якщо хочеш знати, – ось тобі неймовірна правда: його батько був бакалійником, який розбагатів на продажу нерухомості в Такомі і десять років тому переїхав до Нью-Йорка.

      Еморі раптом відчув, як усередині в нього все осіло.

      Ця їхня прогулянка була наслідком бажання бути ближчими після тих клубних виборів – ніби спізнати один одного, згуртуватись, дати відсіч задушливому духові клубів. Це була полегкість після суворих умовностей, яких вони так неухильно дотримувались.

      Після вечері вони відпровадили бідолашну Калуку до променаду і пішли вздовж пляжу до Есбері. Вечірнє море справило інше враження – всі його барви і прадавня м’якість зникли, воно здавалось чорною пусткою із тужливих нордичних саг. Еморі згадав щось із Кіплінга:

      «Береги Луканона до приходу мисливців на тюленів…»

      Зрештою, це теж була музика, хоча й безкінечно печальна.

      Десята година заскочила їх без копійки. Вони прекрасно повечеряли на свої останні одинадцять центів і, співаючи, вештались променадом повз казино й освітлені арки, зупиняючись, щоб послухати кожен вуличний гурт. Керрі організував збір пожертв «для французьких дітей, осиротілих під час війни» (вони зібрали долар і двадцять центів). На ці гроші вони купили бренді – на випадок, якщо замерзнуть вночі. День вони завершили в кінематографі, де дивились якусь стару комедію, вибухаючи час од часу диким реготом, чим викликали невдоволення решти глядачів. У кіно вони зайшли із винятковою стратегією: кожен попередній показував білетеру на наступного. Слоун, який СКАЧАТЬ