Романи. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

      – Що таке, Еморі? Він, бачте, думає про поезію, співочих пташок і квіточки? По його очах, хлопці, видно все!

      – Ні, не про те зовсім… – Він злукавив. – Про газету думаю, бо мав сьогодні здати матеріал. Але, мабуть, можна їм передзвонити.

      – О! – із вдаваною повагою прокоментував Керрі. – Авжеж, така важлива персона…

      Еморі почервонів, і йому здалось, що Ферренбі, якого він обійшов у конкурсі в газету, невдоволено сіпнувся. Звичайно, Керрі пожартував, але газету таки не варто було згадувати.

      Був погідний день, вони наближались до узбережжя. Повіяло солоним бризом, і Еморі вже уявляв океан, довжелезні піщані пляжі і червоні дахи над блакитною водою. Вони мчали крізь маленьке містечко, і все бачене здійнялось в його свідомості зливою емоцій.

      – Господи! Ви тільки погляньте на це! – скрикнув він.

      – Що?

      – Випустіть мене хутчіш! Я не бачив цього вже вісім років! Шановне товариство, зупиніть машину!

      – Ну й дивак! – зауважив Алек.

      – Авжеж, він у нас ексцентрик.

      Автомобіль таки зупинили, і Еморі вискочив на узбіччя. Перед очима було море – синє і безмежне, воно ревло і шуміло. Справді, багато банальностей було сказано про океан, але якби хтось йому тоді сказав, що те, що він бачив, – банальне, він би остовпів від подиву.

      – Уже час і пообідати, – нагадав Керрі, виходячи разом з усіма. – Давай, Еморі, повертайся до реальності. Почнемо з найкращого готелю, – продовжив він, – а далі подивимось.

      Вони попрямували до найпристойнішого на вигляд готелю і, зайшовши до зали, умостились за столиком.

      – Вісім «Бронксів»8, – наказав Алек, – клубний сендвіч і жульєн. Обід на одного. Решту – всім.

      Еморі трішки перекусив, він пригледів собі стілець, з якого було видно море і відчутно його шумовиння. Коли обід закінчився, вони неквапно закурили.

      – Який там рахунок?

      Хтось глянув на чек.

      – Вісім двадцять п’ять.

      – Зухвалий грабіж. Дамо їм два долари і один – для офіціанта. Керрі, збери дрібні гроші.

      Підійшов офіціант, і Керрі повагом вручив йому долар, два долари жбурнув на чек і розвернувся йти. Вони неквапно рушили до виходу, їх переслідував ошелешений погляд слуги Ганімеда.

      – Тут, мабуть, якась помилка, сер!

      Керрі взяв рахунок і критично його зміряв.

      – Жодних помилок! – сказав він, заперечно хитнувши головою, затим порвав рахунок на клапті, сунув обривки офіціантові і пішов. Офіціант стояв, як стовп, нерухомо і безвиразно.

      – А вони за нами не кинуться?

      – Ні, – сказав Керрі, – спочатку він подумає, що ми – сини багатія абощо, потім ще раз погляне на чек і покличе менеджера, а тим часом…

      Вони залишили автівку на Есбері і поїхали трамваєм на Алленгерст, де оглянули залюднені павільйони. О четвертій їм захотілось підвечеряти. Цього разу вони заплатили ще меншу суму від загального рахунку; може, справа була в їхньому вигляді чи у стриманості, з якою вони поводились, СКАЧАТЬ