Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

      Тоді я відчув, як щось стиснуло мені груди, неначе я був глибоко під водою.

      Я спробував вдихнути, але не зміг. Трохи спантеличений, я пробував знову й знову. Я неначе щойно впав на спину так, що мені вибило дух.

      Раптом я усвідомив, що накоїв. Моє тіло вкрилося холодним потом, і я знавісніло схопився за Бенову сорочку, показуючи на свої груди, свою шию, свої розтулені вуста.

      Бен подивився на мене, і його вражене обличчя аж побіліло.

      Я зрозумів, як довкола спокійно. Не ворушилася жодна травинка. Навіть звук фургона здавався притишеним, неначе він долинав десь іздалеку.

      Усі мої думки заглушив панічний жах. Я задряпав собі горло, розірвав на собі сорочку. Серце в мене гупало так, що було чутно крізь дзвін у вухах. Я силкувався вдихнути повітря, а мої напружені груди пройняв різкий біль.

      Рухаючись так швидко, як він іще не рухався на моїй пам’яті, Бен схопив мене за розідрану сорочку та зіскочив зі свого місця у фургоні. Приземлившись у траві обіч дороги, він жбурнув мене на землю з такою силою, що, якби в моїх легенях було хоч трохи повітря, воно б вилетіло з мене.

      Я метався наосліп, а по моєму обличчю текли сльози. Я знав, що скоро помру. Очі в мене запалали й почервоніли. Я шалено грібся в землі руками, які заніміли й були холодними як лід.

      Я чув, як хтось кричить, але здавалося, що це десь дуже далеко. Бен став навколішки наді мною, але небо в нього за спиною тьмяніло. Він, здавалося, майже не зважав на мене, неначе прислухався до чогось нечутного мені.

      Тоді він подивився на мене; з тієї миті я запам’ятав лише його очі – вони здавалися далекими й сповненими грізної сили, байдужої й холодної.

      Він подивився на мене. Його вуста заворушилися. Він покликав вітер.

      Я затрусився, наче листочок у світлі блискавки. Пролунав грім, і все почорніло.