Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ колі танцю. Вона мелодійно сміялася – наче то вітер доносив якусь музику. Вона кружляла, а її волосся та спідниця крутилися довкола мене. Пахла вона втішно, так, як пахнуть тільки матері. Цей запах, а також те, що вона швидко поцілувала мене, сміючись, утамувало тупий біль від прощання з Беном більшою мірою, ніж усі розваги разом узяті.

      Шанді запропонувала виконати особливий танок для Бена, але тільки за умови, що він для цього прийде до її намету. До цього я ще ніколи не бачив, щоб Бен шарівся, але зашарівся він гарно. Він завагався, а коли відмовився, було очевидно: йому чи не легше було б вирвати з себе душу. Шанді запротестувала й гарненько набурмосилася, сказавши, що довго його репетирувала. Нарешті вона затягнула його в намет; коли вони зникли, уся трупа підбадьорливо загукала.

      Тріп і Терен поставили вдаваний двобій на мечах, який рівною мірою складався з приголомшливого фехтування, драматичного монологу (виголошеного Тереном) і буфонади, до якої Тріп, як я не сумніваюся, додумався експромтом. Двобій пройшов увесь табір. Під час двобою Тріп примудрився зламати собі меч, сховатися під сукнею однієї жіночки, пофехтувати ковбасою та показати таку фантастичну акробатику, що серйозних ушкоджень він уникнув лише дивом. Утім, у нього таки порвалися ззаду штани.

      Дакс підпалив себе, намагаючись показати видовищний трюк із диханням вогнем, і його довелося гасити. Відбувся він дешево: у нього була трохи обпалена борода й дещо постраждала гордість. Він швидко відновився завдяки лагідній турботі Бена, кухлю меду та нагадуванню про те, що не всім на роду написано мати брови.

      Мої батьки заспівали «Пісню про сера Сав’єна Траліярда». «Сера Сав’єна», як і більшість чудових пісень, написав Іллієн, і цю пісню зазвичай вважали його вершинним твором.

      Це прекрасна пісня, а те, що я чув її до цього в батьковому виконанні всього кілька разів, робило її ще прекраснішою. Вона збіса складна, а з усієї трупи віддати їй належне, мабуть, міг тільки мій батько. Хоч він особливо цього не показував, я знав: навіть йому з нею важко. Моя мати тихим мелодійним голосом проспівала контр-гармонію. Коли вони зупинилися, щоб перепочити, здавалося, ніби навіть вогонь пригас. Я відчув, як на серці в мене полегшало, а тоді стало тяжко. Я рівною мірою ридав через розкіш двох голосів, які так досконало переплелись, і через трагізм пісні.

      Так, наприкінці пісні я плакав. Плакав тоді й плакав відтоді щоразу. Мені на очі навертаються сльози, навіть якщо цю історію просто зачитують уголос. Як на мене, усякий, кого вона не зворушує, всередині не зовсім людина.

      Після того як вони закінчили, на мить запала тиша, в якій усі витирали собі очі та сякалися. Потім, коли минув належний для відновлення час, хтось гукнув:

      – Ланре! Ланре!

      Крик підхопило ще кілька людей.

      – Так, Ланре!

      Батько сухо всміхнувся й хитнув головою. Він ніколи не виконував пісню частково, поки вона не була готова.

      – Ну ж бо, Арле! – гукнула Шанді. – СКАЧАТЬ