Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ картярську гру, яка стала популярною у Великій Британії, – із послом Сполучених Штатів. Едвард Стеттініус пригадував, що прем’єр-міністр того вечора був вельми похмуро налаштований щодо майбутнього світу{45}.

      Стеттініус прибув до Мальти 31 січня з Гаррі Гопкінсом для участі в консультаціях перед конференцією зі своїми британськими колегами, Ентоні Іденом та Алеком Кадоґаном. Державний секретар США справляв приголомшливе враження на всіх, хто зустрічався з ним уперше. Маючи лише сорок чотири роки, він уже був наділений пишною шевелюрою сріблясто-сивого волосся, яка суперечила його молодечому вигляду та енергійній манері поведінки. На час приїзду на Мальту Стеттініус перебував на своїй посаді лише другий місяць. Колишній виконавчий директор General Motors і US Steel, він не був новачком у зовнішній політиці, адже раніше керував програмою ленд-лізу Рузвельта та виконував обов’язки заступника держсекретаря, перш ніж обійняв посаду у грудні 1944 р.

      Призначення Стеттініуса не було безпроблемним. Його попередник Корделл Голл рекомендував собі на заміну Джеймса Бірнса, але президент, стурбований тим, що Бірнс може кинути виклик його контролю над зовнішньою політикою, обрав Стеттініуса. Рішення небагато хто прийняв прихильно. Сенатор Артур Ванденберґ, загальновизнаний республіканський критик зовнішньополітичного курсу Рузвельта, висловив враження багатьох, коли зазначив у своєму щоденнику в день смерті Рузвельта, що Стеттініус «був лише хлопчиком на побігеньках у президента. Йому не вистачало знань і досвіду для такої посади в настільки критичний час, хоч він був величною людиною з належними намірами та високою чесною метою»{46}.

      Новий державний секретар був непоганим переговірником, і перемовини на Мальті пройшли добре: обидві сторони були задоволені результатом. Під час війни британсько-американські розбіжності охоплювали широке коло питань – від умов ленд-лізу до військових операцій у Європі. До часу проведення Ялтинської конференції більшість розбіжностей, які випливали зі сфери компетенції міністрів закордонних справ, було або вирішено, або відкладено. Наразі дискусії точилися здебільшого навколо пріоритетів. Як зазначив Ентоні Іден, «мені здавалося, що вони приділяли надто велику увагу Всесвітній раді й надто малу – Польщі». Він вважав, що не може бути справжньої співпраці щодо майбутньої світової організації миру, якщо Сталін не поставиться до Польщі «з певною порядністю»{47}.

      Скидалося на те, що навіть зазвичай критичний Кадоґан був задоволений результатами. Він писав своїй дружині: «Ми порозумілися дуже добре, і я не думаю, що матимемо з ними якісь серйозні проблеми». Стеттініус теж був задоволений результатами перемовин і мав високу думку про своїх британських колег. Він похвалив Ідена у своїх мемуарах, зазначивши, що його «сміливий розрив з урядом Чемберлена щодо політики передвоєнного замирення та його чудовий СКАЧАТЬ