Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ялта. Ціна миру - Сергей Плохий страница 22

Название: Ялта. Ціна миру

Автор: Сергей Плохий

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Исторические приключения

Серия:

isbn: 978-617-12-6489-2, 978-617-12-6306-2, 978-617-12-6490-8, 978-617-12-6488-5

isbn:

СКАЧАТЬ Німеччини здавалася практично виграною, багато в чому завдяки радянським перемогам, але на сході поставав черговий потенційний господар Європи, і Черчилль не збирався покидати поле дипломатичної боротьби без бою. Для британців питанням першорядного значення стало майбутнє Польщі, і не тільки тому, що це була країна, на захист якої Велика Британія офіційно оголосила війну Німеччині. У баченні повоєнної Європи, яке поділяли Черчилль та його радники із зовнішньої політики, Польща мала служити оплотом проти радянського розширення на Захід. Іншим важливим елементом стратегії Черчилля була потужна Франція: разом із сильною Польщею вона стримувала б відновлену Німеччину. Щоб зберегти баланс сил у Європі, Німеччина мусила бути ослаблена, але не повністю зруйнована чи розчленована. Це була складна гра, але Велику Британію підготували до неї століття залучення до континентальної політики. Та проте Велика Британія почувалася занадто слабкою, щоб виграти гру самостійно: американська допомога була необхідною{43}.

      Уряд США не хотів утручатися у візантійську політику Європи, оскільки американці не мали досвіду в подібних дипломатичних іграх і зневажали саму ідею міжнародного порядку, що базується на балансі сил. Їхня країна не була островом біля європейського узбережжя; отже, вони могли дозволити собі менш утилітарну стратегію в Європі. Крім того, після закінчення бойових дій, відповідно до загальноприйнятого переконання того часу, американська громадськість не терпітиме присутності американських військ у Європі тривалий час. Британія розглядалася як грізний конкурент на міжнародній арені, а постійні зусилля Черчилля, спрямовані на поділ Європи на сфери впливу, розглядалися з підозрою.

      Рузвельт і його радники вважали поразку Німеччини головним пріоритетом у війні, але боротьба з Японією в Тихому океані була не менш важливою для нації, яка вступила у війну після Перл-Харбора. Єдиним союзником, який міг би запропонувати істотну допомогу на Тихоокеанському театрі, був Радянський Союз Сталіна, а не Британія Черчилля. Радянська співпраця також була потрібна в майбутній світовій організації миру, ООН. Американські та британські інтереси були надто відмінними, щоб дозволити своїм лідерам досягти цілковитого взаєморозуміння у політиці щодо СРСР.

      Прихильники Нового курсу в адміністрації Рузвельта не вбачали у зростанні радянської сили загрози, принаймні безпосередньої. Для них лідер британських консерваторів був не лише втіленням егоїстичного капіталізму, а й очільником імперіалізму та практиком старої дипломатії з її опорою на таємні протоколи та сфери впливу. Багато хто в адміністрації Рузвельта вірив, як раніше і Вільсон, у новий світовий порядок, де не буде жодних імперій, а нові незалежні держави запропонують рівноправний доступ до ресурсів і ринків усім країнам, а не тільки Британії. Вони підозрювали імперські прагнення у своїх колишніх колоніальних володарів, проти яких СКАЧАТЬ



<p>43</p>

Anthony P. Adamthwaite, “British Diplomacy before the Conference in Crimea,” in Yalta: un mito che resiste, 43–53.