Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Маммедджан тут заночувати. Ось лежить він, дрімає і бачить, що прийшов дев. Дістав дев склянку, стукнув по ній, і мертва дівчина ожила. Почав дев з дівчиною розмовляти, а на світанку зробив дівчину мертвою, склянку заховав і кудись зник. Маммедджан підійшов, узяв склянку звідти, куди її заховав дев, і стукнув по ній. Дівчина повернулася до життя і сказала:

      – Гей, чоловіче! Кулан сюди своїми ногами добирається, птах – на крилах, а ти як потрапив?

      – Доля привела, – відповідав Маммедджан. – А ти тепер, коли прийде дев, скажи йому: «Кажуть, душа девів знаходиться в іншому місці. Де ж твоя душа?» Дев розсердиться, але ти плач, і він розкаже тобі.

      Сказавши так, Маммедджан відніс склянку на місце, приклав каменем, і дівчина знову стала мертвою. А Маммедджан пішов і ліг спати.

      Ось дев, нічого не знаючи про Маммедджана, знову прийшов до дівчини. Коли він сидів розніжившись, дівчина запитала у нього:

      – Я чула від батька, що душа девів знаходиться в іншому місці, так де ж твоя душа?

      – Хто ти така, щоб запитувати про мою душу? – крикнув дев і дав дівчині ляпаса.

      – Відтоді, як я розлучилася зі своїми батьками, у мене тут нікого, окрім тебе, не було, – сказала дівчина девові.

      – Приготуй тоді овмач[10], – наказав дев.

      Дівчина приготувала овмач. А дев пішов і підняв камінь. З-під каменя, як із отвору посудини, полилася вода. Дев висипав овмач у воду, і з’явилася риба з кільцем у носі.

      – Ось це і є моя душа, – сказав дев, показуючи рибу дівчині.

      Наступного дня дев подався на полювання, а Маммедджан підійшов до дівчини, оживив її, потім проказав слідом за нею: «Я пірім Вейсел гара!»[11] – і підняв камінь. Кинув він у воду перепічку і упіймав рибу. У цей час несподівано з’явився дев. Та Маммедджан випередив дева і убив рибу. Дев звалився, як підрубана чинара. Піднялася пилюга, зчинилася буря, і навколо потемніло. Потім знову прояснилося, і Маммедджан забрав із собою пері[12], хурджин з намистом і повернувся додому.

      Купив Маммедджан на базарі тканину і сказав своїй дружині:

      – Дівчина не вміє шити сукню, поший ти.

      – Нехай шиє сама! – відповіла дружина. – Що, у неї рук немає?

      Маммедджан відніс ханові намисто, а на зворотному шляху запропонував одній старій:

      – Тітонько, приходь до нас шити сукню. Дамо тобі кілька кранів[13].

      – Добре, синку, – відповідала стара.

      Прийшла вона до Маммедджана додому, взяла тканину і ножиці, та замість тканини розрізала собі руку. Тоді пішла стара до хана, показала йому руку і сказала:

      – Хан-ага, ти знаєш новини – раніше у Маммедджана була одна дружина, а тепер стало дві. І ось поглянь: задивилася я на їхню красу і не помітила, як порізала руку.

      – Ідіть покличте Маммедджана! – наказав хан.

      Маммедджана покликали, і хан сказав йому.

      – Маммедджане, ти маєш добути мені молоко левиць і тигриць. СКАЧАТЬ