Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Добре, – відповів Маммедджан.

      Вершник покрутився в стаді і зловив стару верблюдицю.

      Тоді Маммедджан йому сказав:

      – Батько не велів мені продавати цю верблюдицю, і я її не продам. Візьми будь-якого іншого верблюда.

      Вершник знову покрутився у стаді і знову схопив ту ж верблюдицю. Тоді Маммедджан подумав: «Якщо за верблюдицю він віддасть мені коня, що під ним, і торбу золота, то я – будь що буде – продам цю верблюдицю».

      – Гей, вершнику, – сказав Маммедджан, – якщо ти віддаси мені свого коня і хурджин золота, я продам тобі цю верблюдицю.

      Вершник погодився, зійшов з коня, віддав його, та ще й золото, узяв стару верблюдицю і подався собі. А слідом за старою верблюдицею кинулися бігти і всі інші. Хлопець верхи на коні намагався завернути верблюдів, та нічого з того не вийшло. Кінь під ним захропів, роздув боки і упав мертвим. Так верблюди і втекли, тому що та стара верблюдиця була матір’ю усіх верблюдів у стаді.

      Маммедджан залишився пішим серед пустельного степу. Він подумав: «Як же я тепер прийду до батька і що я йому скажу?»

      І подався відтоді Маммедджан світ за очі. Якось перед ним виникло місто. Серед ночі у безмісячній темряві увійшов Маммедджан у ворота міста. А дочка хана цього міста призначила біля міських воріт побачення юнакові на ймення Маммед. Той Маммед десь загуляв, забув про домовленість і не прийшов. І ось у ту хвилину, коли Маммедджан підійшов до міських воріт, хтось сказав:

      – Маммед-джан[9], ось візьми.

      Маммедджан підійшов, і у нього в руках опинився хурджин золота. Озирнувся він і побачив двох коней. Маммедджан миттю прив’язав хурджин на спину одного коня. Тут із воріт вийшла дочка хана, вони сіли на коней і вирушили в дорогу. По дорозі Маммедджан не говорив ні слова, і дівчина подумала: «Чому це Маммед нічого на каже мені?» А коли нарешті зійшло сонце, вона побачила, що це якийсь гарний юнак. От приїхали вони в якесь місто й оселилися в ньому.

      Якось Маммедджан вийшов на вулицю і знайшов намисто. Він повернувся додому, показав його дружині, а та й говорить:

      – Такого намиста немає ні у хана, ні у падишаха.

      – Якщо так, – сказав Маммедджан, – я піднесу його в дарунок ханові цього міста і познайомлюся з ним.

      Він поклав на тацю багато різних речей, а зверху – намисто і вирушив до хана. Хан одразу ж вийшов йому назустріч.

      – Ти мій новий нукер Маммедджан. Ти приніс мені в дарунок небачені у нас рідкісні речі, – усміхнувся хан, посадив Маммедджана на краще місце і подарував гарний халат.

      Маммедджан з дружиною зажили тихо і мирно. У тому місті у Маммедджана був друг, якого він дуже любив. Якось, коли пішов дощ, Маммедджан сказав дружині:

      – Напни серпанок.

      Коли дружина Маммедджа вийшла надвір, щоб напнути серпанок, її випадково побачив хан. Йому одразу ж відібрало мову. Потім, коли прийшов до тями, хан сказав:

      – Я бачив жінку. Неодмінно відшукайте її мені, інакше я вас усіх скараю на смерть.

      Поки думали, СКАЧАТЬ