Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки. Народное творчество

Чтение книги онлайн.

      По цих словах дядько упізнав свого племінника.

      – А ну ж бо, ходімо зі мною, – сказав Байрам і пішов з племінником.

      Так Ак-Памик знайшла свого брата, а брат знайшов Ак-Памик. Вона розповіла йому про все, що з нею трапилося. Після цього брат сказав:

      – Ну, я вирушаю назад.

      Тоді Ак-Памик наказала людям:

      – Принесіть фаланг і скорпіонів! – а сама сіла шити сім мішків.

      Принесли фаланг і скорпіонів. Ак-Памик поклала їх у шість мішків і сказала братові:

      – Даси по мішку кожній невістці.

      А сьомий мішок вона набила кишмишем з горохом і сказала:

      – А це віддаси своїй дружині.

      Байрам повернувся додому і усім дружинам братів дав по мішку.

      – Зовиця прислала нам подарунки! – закричали жінки і засунули руки в мішки. Тут скорпіони з фалангами і впилися їм у руки.

      – Ой-ой-ой! – зчинився крик.

      А Байрам покликав братів і сказав:

      – Я знайшов Ак-Памик. Вона стала дружиною такого-то падишаха.

      Слідом за братом приїхала й Ак-Памик. Вона розповіла про все, що з нею трапилося, і семеро братів, порадившись, прогнали своїх злих дружин. Залишилася тільки дружина Байрама, яку Ак-Памик любила до самої смерті.

      Син Бахаветдіна-верблюда[6]

      Було це чи не було, а в минулі часи жив чоловік на прізвисько Бахаветдін-Верблюд, і не було у нього дітей. Одного дня порадився він з дружиною, і вони вирішили продати всю худобу і піти до Кааби. Увечері лягли спати, а коли перейшло за північ, якийсь чоловік раптом промовив:

      – Хук хак[7], гей, Бахаветдіне, чому ти сумуєш?

      Тоді Бахаветдін відповів:

      – Немає у мене дітей, тому й сумую.

      – Бог дасть тобі сина, а ти назви його Маммедджаном, – сказав той чоловік і зник.

      Рівно через дев’ять місяців і десять днів народився у Бахаветдіна син, і його назвали Маммедджаном.

      Бахаветдін, не маючи коштів, подався пасти верблюдів[8], а сам усе згадував Маммедджана. Коли його синові пішов восьмий рік, почав він гратися з іншими хлопчиками, а ті й кажуть йому:

      – Був би ти хороший, хіба допустив би ти, щоб твій батько пас верблюдів?

      Маммедджан прийшов додому і запитав:

      – Матінко, у мене ж батько є?

      – Є, він пасе верблюдів, – відповідала мати.

      Взяв тоді Маммедджан в руку палицю, прихопив із собою перепічку і вирушив на пошуки свого батька. Ішов він три дні і нарешті підійшов до стада верблюдів. Запитав він пастуха:

      – Чиї це верблюди?

      – Бахаветдіна-Верблюда, – СКАЧАТЬ